Повість про Ґендзі. Книга 1 - Мурасакі Сікібу
«Якби в моїм саду
Росли звичайні квіти,
Як усюди,
То хіба я чекав би
Вас так нетерпляче?»
Перебуваючи в палаці, Ґендзі показав лист міністра Імператорові. «Видно, він задоволений собою, — засміявся той. — Але я вважаю, що на таке настійне запрошення тобі треба поїхати. Усадибі міністра ростуть принцеси, твої сестри, яким ти зовсім не чужий».
Ошатно одягнувшись, Ґендзі аж надвечір прибув у садибу Правого міністра, де його давно чекали. На ньому був верхній одяг — носі — з тонкої візерунчастої китайської парчі вишневого кольору, з-під якого визирав нижній, блідо-фіалковий, з довгим шлейфом. Таке пишне вбрання надавало Ґендзі особливої чарівності, виділяючи його серед інших гостей у звичайному парадному вбранні. З його появою навіть квіти мусили поступитися йому своєю привабливістю. А коли почалися розваги, то його гра на інструментах захопила увагу всіх гостей. Та згодом, як тільки стемніло, він непомітно вийшов, удаючи надміру сп’янілого.
У головному будинку жили Перша і Третя принцеси. Ґендзі підійшов туди й зупинився біля східних дверей. Саме там росли гліцинії, а тому всі ґратчасті вікна було піднято й жінки зібралися поблизу галереї. Краї їхніх рукавів були виставлені напоказ, як під час Пісенної ходи чоловіків, щоправда, зовсім недоречно. Тож Ґендзі відразу згадав стриману поведінку Фудзіцубо.
«Хоча я й почувався погано, мене, однак, силоміць пригощали вином... Мені дуже незручно, та чи не могли б ви мене десь тут прихистити?» — сказав він, просуваючись під завісу бічних дверей. «Ой, та що ви! Тільки бідняки можуть шукати притулку в багатих родичів», — відповіли жінки. Напевне, вони не посідали у домі високого становища, але й не видавалися звичайними служницями, про що свідчила їхня краса. Повітря, напоєне пахощами, й виразний шелест шовкового одягу показували, що в домі поводяться по-сучасному, але трохи позбавлені справжньої вишуканості. Очевидно, біля самих дверей прилаштувалися особи високого роду, щоб насолоджуватися Святом гліциній. Розуміючи, що в такому випадку треба виявляти стриманість, він завмер від хвилювання, але, однак, не зміг угамувати цікавості — мовляв, котра з них «Ніч з імлистим місяцем»?
«Віяло у мене відібрав чоловік з Кома...»[182] — жартівливо сказав він і сів біля дверей.
«Що за дивний чоловік з Кома?..» — запитала одна жінка, яка нічого не зрозуміла. Помітивши, що інша жінка мовчки тихо зітхала, Ґендзі наблизився до неї і взяв її за руку через завісу.
«В горах Іруса,
За якими ховається місяць,
На лука схожий, блукаю.
Невже шукаю того,
Що явився мені лиш на мить?» —
запитав Ґендзі, й вона, видно, не змогла більше мовчати.
«Якби ви
Цілилися влучно,
То хіба марно блукали б
У небі, де місяця, на лук схожого,
Вже немає давно?..» —
відповіла вона тим самим знайомим голосом на превелику для нього радість, але...
Мальви
Головні персонажі:
Ґендзі, 22-23 роки
Колишній імператор Кіріцубо, батько Ґендзі
Імператриця Фудзіцубо, дружина імператора Кіріцубо
Теперішній імператор (Судзаку), син імператора Кіріцубо від наложниці Кокіден
Ньоґо Кокіден, наложниця імператора Кіріцубо, мати імператора Судзаку
Принц-спадкоємець (майбутній імператор Рейдзей), син Фудзіцубо
Пані Рокудзьо, 28-29 років, кохана Ґендзі
Жриця святилища Ісе, (майбутня імператриця Акіконому), 13-14 років, дочка Рокудзьо і принца Дзембо
Асаґао («Вранішнє лице»), дочка принца Сікібукьо (Момодзоно)
Аої, 28 років, дружина Ґендзі
Оомія, дружина Лівого міністра, мати Аої та То-но цюдзьо
Укон-но куродо-но дзо, прибічник Ґендзі, син Ійо-но суке
Принц Сікібукьо (Момодзоно), брат імператора Кіріцубо, батько Асаґао
Ґеннайсі-но суке, придворна пані імператора Кіріцубо
Лівий міністр, тесть Ґендзі
Юґірі, 1-2 роки, син Ґендзі та Аої
Мурасакі, 13-14 років, вихованка, потім дружина Ґендзі
Саммі-но цюдзьо (То-но цюдзьо), син Лівого міністра, брат Аої, першої дружини Ґендзі
Сайсьо, годувальниця Юґірі
Сьонаґон, годувальниця Мурасакі
Кореміцу, прибічник Ґендзі, син його годувальниці
Обородзукійо, дочка Правого міністра, молодша сестра Кокіден, таємна кохана Ґендзі
Правий міністр, батько Кокіден і Обородзукійо
Після того як у світі відбулися зміни — імператор Кіріцубо зрікся престолу, а його місце посів принц-спадкоємець, наступний імператор Судзаку, життя Ґендзі також змінилося — можливо, через підвищення по службі[183] він змушений був відмовитися від любовних пригод, чим викликав нарікання своїх численних коханок, і ніби у відплату за це ще більше страждав від недоступності свого омріяного ідеалу. Відколи імператор Кіріцубо зрікся престолу, Фудзіцубо стала жити при ньому, як звичайна дружина, а мати нового імператора, ньоґо Кокіден, напевне, цим ображена, майже не залишала Імператорського палацу й, не маючи біля себе суперниць, здається, трохи заспокоїлася. А тим часом Імператор, пішовши на спочинок, з різних приводів влаштовував і насолоджувався вишуканими музичними розвагами, слава про які ширилася по всій столиці й, судячи з усього, почувався вельми щасливим. От тільки дуже сумував він за маленьким принцом-спадкоємцем[184]. Стурбований відсутністю у хлопчика надійної опори в палаці, він часто звертався по допомогу до Ґендзі, і той, хоч і почувався збентеженим, все-таки з радістю задовольняв батькове прохання. До речі, саме тоді дочка пані Рокудзьо з Шостої лінії і покійного принца-спадкоємця Дзембо[185] готувалася стати жрицею святилища Ісе, а її мати, знаючи, наскільки ненадійне серце в Ґендзі, вже давно думала, чи не поїхати їй зі столиці разом з молодою дочкою під приводом турботи про неї. Про це дізнався й Імператор, що пішов на спочинок. «Покійний принц щиро любив та оберігав її, і дуже шкода, що ти ставишся до неї так легковажно, як до звичайної жінки. Доля майбутньої жриці мене турбує так само, як власних дочок, тож перестань цуратися її матері. Якщо ти й далі так само піддаватимешся своїм легковажним примхам, то зазнаєш людського осуду, — казав він, суворо поглядаючи на Ґендзі, а той, усвідомлюючи батькову правоту, слухав, похнюпившись. — Поводься з усіма рівно, не ображай жінок і не накликай на себе їхнього гніву», — повчав батько, а Ґендзі думав: «О, якби він тільки знав про моє ганебне зухвальство!» — і, пригнічений такою думкою, вийшов, шанобливо вклонившись. Коли батько, дізнавшись про його ставлення до Рокудзьо, не приховував невдоволення, Ґендзі зрозумів, що своєю легковажною поведінкою завдав шкоди і її доброму імені, і собі, а тому тепер, безперервно переймаючись її долею, все ж не збирався визнати відкрито свої стосунки з нею[186]. Сама ж пані Рокудзьо, соромлячись вікової різниці з коханцем, поводилася досить обережно, а він скористався цим, щоб триматися від неї осторонь. І хоча їхні стосунки не були таємницею ні для кого в усьому світі, навіть для його батька, вона все одно подумки нарікала на його душевну черствість.
Почувши про таке його
