Повість про Ґендзі. Книга 1 - Мурасакі Сікібу

навчати її різних мелодій, і навіть найскладніші з них вона, кмітлива учениця, запам’ятала з першого разу. «Я цього сподівався», — подумав Ґендзі, радіючи, що вона настільки обдарована. «Хосорогусері»[159] — мелодія з дивною назвою, але Ґендзі виконав її на флейті прекрасно, а дівчинка супроводжувала його на кото майстерно, не збиваючись з такту. Потім при світильниках вони взялися переглядати картинки, але саме тоді охоронці Ґендзі своїм кахиканням нагадали, що йому пора виходити. «Бо, може, дощ піти», — попередили вони, й дівчинка, як завжди, засмутилася. Забувши про картинки, вона лягла долілиць, а Ґендзі, гладячи її пишне, розсипане по плечах волосся, запитав: «Невже вам сумно, коли я не буваю вдома?» — і дівчинка кивнула. «І мені важко навіть на один-єдиний день розлучатися з вами, але ви ще зовсім молоді, і я за вас спокійний. Однак інші жінки страшно ревниві, а я не хотів би розбивати їхні серця, а тому ще певний час мені доведеться їх відвідувати вечорами. Та коли ви станете дорослою, ми більше не розлучатимемося. А тепер я уникаю чужої злоби заради того, щоб жити довго і бути з вами разом», — докладно пояснював Ґендзі. Засоромившись, вона мовчала. Потім заснула на його колінах, і з жалю до неї він сказав: «Сьогодні я нікуди не поїду». Прислуга вийшла, отримавши розпорядження принести вечерю у західний флігель. «Я нікуди не поїду», — повторив він, і вона радо піднялася, щоб разом вечеряти, та, ледь торкнувшись їжі, сказала, не довіряючи йому: «Тоді лягайте спати». «Хіба можна таку людину залишити? — подумав Ґендзі. — Навіть якщо доведеться вирушати в останню дорогу».

Ось так, щораз частіше, юна Мурасакі затримувала його дома, і, природно, чутка про це дійшла й до челяді Лівого міністра. «Хто вона така? Просто якась дивина! Досі про неї ніхто нічого не чув, але те, що вона, начебто, міцно його тримається, не свідчить про її вишукану вдачу й шляхетне походження. Мабуть, він зустрів її випадково в палаці й надмірно закохався, але щоб уникнути людського осуду, заховав удома. А ще, кажуть, вона неосвічена і зовсім мала», — перемовлялася між собою челядь. Чутка про існування «якоїсь особи» дійшла й до Імператора. «Жаль, що такий вчинок дає Лівому міністрові підстави скаржитися на тебе. Ти вже не такий молодий, щоб не розуміти, скільки душевних зусиль він витратив на тебе досі з того часу, коли ти був ще зовсім наївним хлопцем. Навіщо ж поводитися з ним так жорстоко тепер?» — дорікав Імператор синові, але той, шанобливо слухаючи його, нічого не відповів, тож Імператор подумки пожалів його: «Видно, немає в них подружньої злагоди». «Щоправда, я не чув нічого про твою сумнівну легковажність, та й, здається, ти шалено не закохувався у тутешніх дам або столичних красунь. То що ж це за таємнича особа, яка накликала на тебе людські закиди?» — запитав Імператор.

Хоча Імператор мав уже немало років, але зовсім не цурався цієї сторони життя — навіть у придворних жінок низького рангу особливо цінував миловидість і душевну витонченість, а тому в той час у палаці служило чимало достойних осіб. Коли іноді Ґендзі починав жартувати з котроюсь із них, то жодна від нього не відверталася. Та оскільки він звик до них, то, мабуть, через те в жодну не закохався. Дехто з них вдавався до хитрощів, щоб приманити до себе, але Ґендзі відповідав лише привітним ставленням. А декому його незворушність здавалася надмірною серйозністю і душевною черствістю. Серед них була якась Ґеннайсі-но суке, немолода особа шляхетного роду, витончена, високошанована, але, на жаль, надзвичайно сласна. «Чого це вона в такому віці настільки легковажна?» — зацікавився Ґендзі й, спробувавши жартома заговорити з нею, вельми здивувався, бо її, видно, нітрохи не бентежила невідповідність між їхнім становищем. Все ще здивований, він таки зустрівся з нею, але, побоюючись, що люди дізнаються про його зв’язок з немолодою жінкою, поводився стримано, тож вона страшно ображалася. Одного разу, після того, як Ґеннайсі-но суке скінчила зачісувати Імператора, і він разом з іншими служницями вийшов переодягатися, в покої не залишилося нікого, крім неї та Ґендзі. Сьогодні Ґеннайсі-но суке здавалася привабливішою, ніж звичайно. Її зовнішність — статечна постава, напудрене обличчя, розпущене волосся, яскравий одяг — вражали бездоганністю, і Ґендзі з неприязню подумав, що, видно, таким чином вона молодиться, але прагнучи дізнатися, що в неї на думці, легенько смикнув поділ її одягу. Жінка, заховавши обличчя за яскраво розмальованим віялом, скоса зиркнула на Ґендзі. Її повіки були темними й запалими, а над віялом стирчали жмутики волосся.

«Їй таке віяло не личить!» — подумав Ґендзі й обміняв його на своє, щоб краще роздивитися. На червоному папері, такому яскравому, що, здавалось, у ньому відбивалося його обличчя, були намальовані золотистою фарбою високі дерева, а збоку по-старомодному, але досить вміло було написано: «У лісі Оаракі сохнуть трави...»[160]. «Невже чогось кращого не могла вибрати?» — подумав Ґендзі, й, посміхаючись, сказав: «Саме в лісі Оаракі... буде її оселя»[161]. Йому було важкувато вести розмову з особою, що помітно відрізнялася віком, тим паче, що на них могли звернути увагу, але це її нітрохи не бентежило.

«Коли приїдеш,

Накошу трави

Та погодую коня твого,

Хоча пора її буяння вже минула

Й вона ледь-ледь прив’яла...» —

сказала вона, позираючи спокусливо на Ґендзі.

«Як протопчу я стежку

Крізь зарості бамбука,

То чи не осудять мене люди?

Бо в тіні лісовій

Багато коней люблять пастися...

От саме це мене й турбує», — відповів він, збираючись іти, але вона схопила його за рукав. «Ой, ще ніхто так жорстоко зі мною не повівся! Така ганьба та ще й у такому віці...» — сказала вона й гірко заплакала.

«Я скоро напишу. Все думаю про вас...» — сказав Ґендзі й, вивільнивши рукав, хотів іти, але жінка не відпускала: «Палі під мостом... вже трухляві...»[162] — скаржилася вона. І саме тоді Імператор, скінчивши переодягатися, показався з-за перегородки й здивувався: «Такої невідповідної пари важко й уявити собі!»

«Дами постійно ображаються, що його серце не підвладне чарам кохання, а проте він гав не ловить...» — засміявся Імператор. Ґеннайсі-но суке була вкрай збентежена, але, видно, належала до тих жінок, які готові заради коханого стати об’єктом плітки, а тому навіть не виправдовувалася. І пішла тоді чутка у палаці — мовляв, така несподіванка! Почувши про цей випадок, То-но цюдзьо задумався: «Мені здавалося, ніби в сердечних справах для мене не залишилося нічого непізнаного» — і захотів дізнатися, наскільки невгамовною є сластолюбство цієї жінки, а тому якось домігся зустрічі з нею. А оскільки з ним ніхто не міг зрівнятися, то вона вирішила, що він послужить їй розрадою за жорстокість Ґендзі, хоча насправді не була задоволена такою заміною. Далебі, яким тільки не буває кохання!

«Свій намір То-но цюдзьо тримав у таємниці, й Ґендзі ні про що не знав. Коли Ґеннайсі-но суке зустрічала його, то відразу вибухала докорами, а Ґендзі з жалю до похилого віку цієї особи завжди