Повість про Ґендзі. Книга 1 - Мурасакі Сікібу

Аої в садибі Лівого міністра, звичайно, була невдоволена його легковажними вчинками, але відкрито ними не обурювалася, бо, очевидно, їх було так багато, що дорікати не мало сенсу. Важко переносячи свій незвичний стан[188], вона почувалася слабкою і безпорадною. Для Ґендзі це був несподіваний і зворушливий час. Батьки раділи, але водночас, охоплені зловісними передчуттями, змушували її бути стриманою і обережною. У ті дні Ґендзі також не мав спокою, перестав відвідувати своїх коханок, хоча й не забував про них.

А тим часом настала пора заміни жриці святилища Камо, яку мала заступити одна з дочок імператриці-матері Кокіден, Третя принцеса. Батьки, Імператор й Імператриця-мати Кокіден, дуже її любили, а тому засмутилися через те, що мали з нею розлучитися, коли вона посяде таке виняткове становище у світі, щоб служити богам, але, на жаль, на її місце не знайшлося іншої принцеси. Церемонії відбувалися за звичайними сінтоїстськими обрядами, але з особливою урочистістю. Чимало нових ритуалів додалося до зазвичай обмеженого суворими традиціями Свята Камо, що перетворилося для всіх у небачене досі видовище на честь особливих чеснот принцеси.

В обряді Обмивання[189] зазвичай брала участь лише обмежена кількість високих вельмож, але цього разу серед них були тільки найвідоміші й найдостойніші особи. Усе в них — і колір одягу із шлейфом, і візерунок тканини на хакама, і навіть кінська збруя — вирізнялося особливою пишністю. Окремим указом до почту майбутньої жриці залучили й Ґендзі в чині «дайсьо». Щоб помилуватися церемонією, придворні заздалегідь подбали про карети, а тому цього дня на Першій лінії ніде було яблуку впасти й стояв неймовірний галас. Оздоблення оглядових помостів уздовж вулиці було проявом різноманітних смаків їхніх розпорядників, і навіть краї рукавів, що визирали з-поза завіс у каретах, являли собою рідкісне видовище. Аої з дому Лівого міністра рідко коли виїжджала на такі урочистості, та й останніми днями почувалася вкрай погано, а тому й не думала кудись їхати, але служниці не давали їй спокою своїми проханнями: «Що ж нам робити? Якщо помилуємося видовищем крадькома, то воно не здаватиметься нам яскравим. Навіть зовсім чужі люди приїдуть, щоб подивитися на пана Ґендзі, заради цього прості мешканці гір привезуть з далеких провінцій своїх дружин з дітьми. Отож буде несправедливо, якщо ми його не побачимо!» — «Сьогодні ви почуваєтеся непогано, тож їдьмо, бо служниці ваші дуже здивуються...» — порадила мати, пані Оомія, і негайно розпорядилася готувати карети до виїзду.

Сонце підбилося досить високо, коли без особливої пишноти вони вирушили з дому. Всюди обабіч вулиці щільно стояли карети, і численному почту дочки Лівого міністра ніде було приткнутися. Помітивши вільне місце серед скупчення карет, що, видно, належали благородним особам, а не простолюдинам, слуги Аої взялися протискати туди її карети. Серед сусідніх карет вирізнялися дві з плетеним бамбуковим верхом, трохи застарілі, але з вишуканими завісами. Їхні пасажирки ховалися всередині, намагаючись не привертати до себе уваги, крізь прорізи завіс лише видніли краї рукавів і подолів чарівних відтінків. «Наші карети не з тих, що мали б комусь поступатися», — рішуче заявили слуги, не даючи торкнутися до своїх карет. Слуги з обох боків були молоді й захмелілі — таких не зупиниш, як почнуть сперечатися. Слуги старшого віку спробували їх втихомирити, але, на жаль, не змогли.

Карети з плетеним бамбуковим верхом належали пані Рокудзьо, матері майбутньої жриці святилища Ісе, яка приїхала сюди крадькома, мабуть, для того, щоб розвіяти похмурі думки. Люди з дому Лівого міністра, звичайно, впізнали її, але не подавали про це знаку. «Яке зухвальство! Напевне, покладаються на опіку пана Ґендзі!» — обурювалися вони. У почті молодої пані були також люди самого Ґендзі, які звісно, співчували пані Рокудзьо, але, вважаючи своє втручання недоречним, вдавали, ніби нічого не знають.

Врешті-решт карети дочки Лівого міністра розмістилися біля дороги, а карети пані Рокудзьо опинилися ззаду, за каретою прислуги, звідки не було нічого видно. Що й казати, мати майбутньої жриці почувалася вкрай ображеною, а ще більше невдоволеною тим, що її, переодягнену по-простому, впізнали. Її карета мала вельми жалюгідний вигляд: підставка для голобель поламалася, а самі голоблі зачепилися за маточини чужих коліс. Тож марно вона запитувала себе: «І навіщо я тут?» Вона готувалася поїхати звідси, не чекаючи початку процесії, але з такої тісняви вибратися вже не могла. Та раптом почулися голоси: «Почалося!..» — і вона затремтіла, сподіваючись нарешті побачити його, жорстокосердого. Але, на жаль, поряд не було «ріки Хінокума»[190], і він байдуже проїхав повз, завдавши їй ще більших душевних мук. Придворні пані, що переповнювали карети, споряджені як ніколи пишно, одна поперед одної, напевне, стежили за тим, що відбувається назовні, крізь щілини в завісах, а Ґендзі, вдаючи байдужого, все ж іноді кидав на них косий погляд з усмішкою на губах. А коли помітив карету з дому Лівого міністра, то поважно проїхав мимо. Побачивши, як його охоронці схиляють шанобливо голови перед дружиною Ґендзі, пані Рокудзьо відчула ще більше, ніж колись, приниження.

«У ріці Обмивання

Твій погляд холодний

Зблиснув на мить,

І я збагнула ще глибше,

Що гіркого життя не минути», —

проказала вона подумки, але, соромлячись своїх сліз, вирішила: «Усе-таки гірше було б, якби я не побачила його в усьому блиску під час святкової церемонії».

З-поміж учасників церемонії своїм розкішним вбранням і привабливою зовнішністю виділялися високі вельможі, але Ґендзі своїм сяйвом затьмарював їх усіх. Рідко коли, хіба що під час велелюдного виїзду Імператора, Ґендзі супроводжували представники середньої знаті, а от сьогодні до його почту було залучено Укон-но куродо-но дзо[191]. Інші його супутники також вирізнялися красою і шляхетністю, тож перед Ґендзі з таким супроводом схилялися навіть трави і дерева.

І жінки досить поважного становища в дорожньому вбранні «цубосодоку», й монахині, байдужі до суєти цього світу, спотикаючись і падаючи, квапились поглянути на процесію. Зазвичай така поведінка викликала б осуд, а от сьогодні вона здавалася цілком природною. Смішно було спостерігати, як беззубі жінки з підгорнутим під одяг волоссям, приклавши до чола складені долоні, поглядали знизу вгору на Ґендзі. І навіть нікчемні простолюдини розпливалися в усміху, не здогадуючись, який потворний вигляд мають їхні обличчя. А яке кумедне враження справляли дочки намісників, не варті навіть погляду Ґендзі, які приїхали в оздоблених каретах, щоб привернути до себе його увагу! Прибули сюди крадькома також його потаємні коханки, які нишком зітхали, пригнічені своєю незначущістю. Принц Сікібукьо[192] милувався процесією з помосту. «Пан Ґендзі з роками стає все прекраснішим, — думав він, дивлячись на нього із зловісним передчуттям, — напевне, й боги звернули на нього свої погляди».

А дочка принца, згадавши, які незвично-пристрасні листи посилав їй останніми роками Ґендзі, зворушено думала: «Якби ж то він був звичайною людиною. Але ж він такий красень...» Однак про ближчі стосунки з ним