Вулик - Каміло Хосе Села

Дон Фернандо Касуела зберігає спокій. Завваживши, що він такий незворушний, Альфредо вирішує, що ліпше не встрявати в їхні справи, дідько з ними.

«Що ж,— каже він собі,— збожеволіє, то й нехай. Я йому все сказав, а коли на мої слова не звертають уваги, тим гірше для них. Потім сам же бідкатиметься й хапатиметься за голову».

На столі лежить лист. Згори на аркуші штамп: «Агросил. Парфумерна й аптекарська крамниця. Вулиця Майор, 20. Мадрид». Лист написаний красивим каліграфічним почерком з усілякими закарлючками. Ось його повний текст:

Дорога мамо!

Пишу вам ці кілька рядків, аби повідомити новину, яка, я певен, вас потішить. Однак перш ніж сповістити її, хочу побажати вам здоров’я — такого міцного, як оце в мене зараз, за що дякую Богові,— та багато років щасливого життя разом із моєю доброю сестрою Пакітою, її чоловіком і дітьми.

Отже, мамо, хочу вас сповістити, що тепер я вже не самотній у цьому світі, бо окрім того, що у мене є всі ви, я зустрів жінку, котра допоможе мені збудувати сім’ю та створити домашнє вогнище, підтримуватиме мене в моїх трудах і зробить щасливим, якщо на те Божа ласка, завдяки своїм чеснотам, бо вона добра християнка. Сподіваюся, влітку ви спроможетеся навідати свого сина, який дуже за вами скучив, і познайомитеся з нею. Про дорожні витрати не турбуйтеся — я готовий покрити не лише ці, а й більші витрати, аби тільки вас уздріти. Ви самі побачите, що моя наречена — справжній янгол. Вона добра, працьовита, розважлива й доброчесна. Звати її Есперансою, і саме це ім’я[35], яким її хрестили, сповнює мене надії, що шлюб наш буде вдалим. Моліть же ревно Бога, щоб Він дарував нам щасливе життя, яке стане тим світочем, що осяватиме вашу старість.

На цьому кінчаю. Прийміть, дорога мамо, ніжний цілунок сина, який безмежно вас любить і не забуває.

Скінчивши писати, автор листа підводиться, запалює сигарету й перечитує вголос написане.

«Здається, вийшло непогано. А надто ця кінцівка про світоч».

Потім він підходить до нічного столика і з галантною ніжністю, наче рицар Круглого столу, цілує фото в шкіряній рамці з дарчим написом: «Моєму найдорожчому Агустинові з безліччю цілунків од його Есперанси».

«Мабуть, якщо мама приїде, я його сховаю».

Якось надвечір, годині о шостій, Вентура прочинив двері й тихо покликав господиню:

— Сеньйоро!

Донья Селія саме готувала собі каву.

— Іду! Вам щось треба?

— Так, коли ваша ласка.

Донья Селія трохи прикрутила газ, щоб кава не скипіла, і за мить уже стояла біля дверей, встигнувши зняти на ходу фартух і витерти руки об халат.

— Ви мене кликали, сеньйоре Агуадо?

— Так. Ви маєте пластир?

Донья Селія витягла із серванта пластир, віддала його юній парочці та поринула в роздуми. Доньї Селії було б дуже прикро, та й гаманець її потоншав би, якби кохання цих двох голуб’яток пішло на спад і їхні стосунки погіршилися.

«Сподіваюся, справа не в цьому,— переконувала себе донья Селія, котра завжди намагалася бачити речі з кращого боку,— можливо, у дівчини якась подряпина...»

Донья Селія — поза тим, що стосується її бізнесу,— прихиляється до людей, коли ближче їх пізнає; донья Селія — дуже чутлива жінка, вона дуже чутлива господиня дому побачень.

Мартін і його однокурсниця теревенять уже цілу годину.

— І ти ніколи не думала про шлюб?

— Ні, любий, поки що ні. Я вийду заміж, лише коли трапиться хороша партія. Сам розумієш, виходити заміж, а потім не вилазити з нестатків, не варто. Гадаю, я ще