Зібрання творів - Амброз Бірс
– Помер від серцевого нападу, – сказав зоолог, припавши на коліно й поклавши руку на приятелеву грудну клітку. Глянувши під ліжко, він вигукнув: – Господи! Як це сюди потрапило?!
Друрінґ видобув з-під ліжка змію й жбурнув її від себе. Скручена в кільця, вона шурхітливо ковзнула полірованою підлогою й спинилася під стіною. Лежала там нерухомо. То було опудало змії. За очі їй правили ґудзики від туфель.
1
В оригіналі «coigns of vantage» – вигідні позиції, зручні спостережні пункти. Ремінісценція слів Банко в Шекспіровій п’єсі «Макбет» (дія перша, сцена сьома).
2
На посаді; з обов’язку (лат.).
3
Йдеться про вираз «confederate season», який вжив Луціан у п’єсі «Гамлет» (дія третя, сцена друга): «Рука тверда, мисль чорна, смертний сік // І слушний час – ніхто не взна повік» (переклад Леоніда Гребінки).
4
Макбет, головний герой однойменної Шекспірової п’єси, міг не боятися людей, народжених у природний спосіб. Вийнятий із розрізаного лона матері, Макдуф зумів убити Макбета.
5
Паралель зі словами Ісуса Христа: «Лікарю, уздоров самого себе!» (Євангеліє від Луки, IV, 23).
6
Прізвища спотворено задля гри слів. Hell-born – породження пекла, Sharper – шулер.
7
Цей письменник – вигадана особа, насправді такого не було.
8
Іменем Мемнона, сина богині ранкової зорі, греки назвали статую єгипетського фараона Аменхотепа III, яка на світанку видавала жалібний звук, схожий на людський голос. Вважалося, що Мемнон так вітає свою матір.
Лихо, а не баба
I
Нікого не зацікавив чоловік, що приїхав до Герді-Ґерді1 останнім. Його навіть не охрестили колоритним влучним прізвиськом, яке в таборах золотошукачів дістає чи не кожний новак. У будь-якому іншому таборі така особливість стала б підставою прозвати його, наприклад, Безіменним, Безпрізвищним чи Безвісним. Але не тут. Його приїзд не викликав ані найменших брижів зацікавлення на гладкій поверхні громадської думки в цьому поселенні. Поширену на всю Каліфорнію нешанобливість до життєписів усіх землян тут щедро доповнювала байдужість до життєписів місцевих жителів. Еге ж, давно минули часи, коли в цій місцині звертали бодай якусь увагу на прибульця чи принаймні на його появу. Бо тепер уже ніхто не мешкає в Герді-Ґерді.
Ще два роки тому цей табір міг похвалитися вельми діяльним населенням – двома-трьома тисячами чоловіків і не менш як дюжиною жінок. Із самого початку впродовж кількох тижнів гарували оті перші й, на превелику досаду отих других, щодня відкривали не золоту жилу, а безсоромну брехню чолов’яги, який заманив їх до Герді-Ґерді баєчками про багатющі поклади золота. Ці труди праведні нічогісінько не дали – жодного цента прибутку, жодної дрібки морального відшкодування. Не було на кому зганяти досаду й злість, бо вже третього дня від заснування табору куля з револьвера одного джентльмена, натхненного служити громаді, вберегла байкаря від такого зганяння.
Попри те, багато хто вважав, що в цих вигадках є частка правди, а тому ще довго капарив у Герді-Ґерді чи в околицях. Але кінець кінцем табір покинули всі до одного.
Та залишилося чимало познак колишнього кипучого життя-буття. Від місця, де Індіанський Струмок впадає в річку Ріо-Сан-Хуан-Сміт, уздовж його берегів і до каньйону, звідки він витікає, простяглася подвійна низка покинутих халуп, які, здається, ось-ось упадуть одна одній в обійми й оплакуватимуть свою занедбаність. Інші халупи – їх майже стільки ж – урозсип забралися на схили обох берегів і з висоти командних пунктів оглядають цю тоскну картину. Ще й похилилися, щоб було видніше. Переважна більшість осель скидається на скелет померлого від голоду бідака. Прилиплі до кісток відразливі клапті могли б видаватися шкірою, але насправді це брезент. Дуже непривабливо виглядає невелика долина струмка, роздовбана й розколупана кайлами та лопатами. То там, то сям трухляві промивні жолоби або спочивають на гострих гребенях хребтів, або ж довгим звивистим шляхом незграбно дибають додолу на зрідка виставлених ходулях неотесаних стовпів. Уся місцина – це відворотна ілюстрація обірваного поступу, яка в молодих країнах слугує замінником пишної й величної картини руїн, створеної тривалим перебігом історії. Тут із кожного клаптика неторканої землі на сцену суне порість бур’янів та ожини, і хтось цікавий надибає в її вологих нездорових тінях незчисленні пам’ятки колишньої слави табору. Ось тобі одинокий, безпарний чобіт, покритий зеленою пліснявою й присипаний гнилим листям; ось тобі зітлілий фетровий капелюх, зіжмакані останки фланелевої сорочки, немилосердно понівечені бляшанки з-під сардин; ось тобі силеча чорних пляшок з-під рому, розподілена рівномірно й справедливо по всій території – з суто католицькою безсторонністю.
II
Чоловік, що заново відкрив Герді-Ґерді, очевидно не цікавився тамтешньою археологією. Зітхнув він тільки з утоми, аж ніяк не з жалю, споглядаючи сумне свідчення змарнованих трудів і розбитих надій, гнітючу образність якого іронічно підкреслювала помпезна дешева позолота сонячного проміння. Скинувши зі свого втомленого осла клунок із спорядженням золотошукача, трішки більший, ніж ця в’ючна тварина, прибулець вийняв сокирку й зразу ж попрямував через пересохле русло Індіанського Струмка до вершини низького жорствяного пагорба.
Переступивши через повалену огорожу – трохи тин, а трохи паркан, він підібрав одну дошку, розколов її на п’ять частин і загострив їх із одного кінця. Тоді взявся щось шукати, час від часу нахиляючись і уважно придивляючись. Нарешті це старанне дослідження ніби увінчалось успіхом. Чоловік випростався на весь зріст, вдоволено змахнув рукою, мовив слово «Скаррі» й зразу ж пішов сягнистими рівними кроками, причому рахував їх. Тоді зупинився й забив у землю одного із загострених кілків. Відтак розглянувся на всі боки, відміряв на дуже нерівному ґрунті ще скільки там кроків і загнав другого кілка. Пройшовши подвійну відстань під прямим кутом до утвореної таким чином лінії, чоловік забив у землю третього, а тоді, повторивши всю процедуру, – четвертого. Перш ніж поставити п’ятий кілок, він розколов його вершок і засунув у шпарину старий поштовий конверт, помережаний написаними олівцем закарлюками. Коротко кажучи, прибулець оформив заявку на гірську ділянку згідно із золотодобувними законами Герді-Ґерді.
Варто пояснити, що одним із передмість Герді-Ґерді (згодом ця метрополія сама стала його слобідкою) був цвинтар. Першого ж тижня після заснування табору комітет громадян завбачливо постановив влаштувати місце вічного спочинку. Наступний день позначився суперечкою двох членів комітету про