Українська література » Сучасна проза » Розплата, Дмитро Олексійович Міщенко

Розплата, Дмитро Олексійович Міщенко

Читаємо онлайн Розплата, Дмитро Олексійович Міщенко
чогось певного сказати не може. Обри зазнали відчутних втрат, та лиш на початку. Сила їхня переважає ту, що є в древлян, вона суспіль кінна, легко може перекидатися з одного боролища на друге.

— А де княгиня Даная?

— У Волині, достойний.

— І що сказала про наш намір підписати з обрами ряд, на тих засадах, що їх пропонують нам як неодмінну умову замирення?

— Сказала, такого не сподівалася від князів Антіі, а від княжича Світозара і поготів.

«І ця не сподівалася».

— Завтра знову долатимеш путь до Волина. Маєш вище себе сягнути, а таки пробитися туди й сказати княгині: я виговорю у обрів для неї право виїхати з Волина, куди забажає. Для неї і всіх родаків її. А ще таке скажеш, тільки таємно від усіх: най скористається цим правом і забере з Волина всіх мужів, які здатні тримати в руках меча. Мине два-три літа — і ми повернемо Дулібію — дулібам, а Тивер — тиверцям.

Уже збираючись до аварів, став на мислі і збадьорив себе нею мислю: це й буде те, що зашкодить обрам повести тиверців на братовбивчу січу супроти родаків своїх. Ано, коли не сам він, то небіж Славомир має переконати князя Радима, аби не лишав у Тивері жодного мужа, окрім тих, що складатимуть його охоронні сотні. Хай ідуть з уличами, а ще ліпше із втікичами, й селяться неподалік від обводів землі Тиверської. Тим позбавлять обрів бажання втягти тиверців у пагубне для люду на троянах діло. А поки підростуть молоді вої, відселенці об’єднаються з мужами Подніпров’я, згромадять потрібну силу і принесуть своєму людові жадану волю.

XIX

Даная стала невпізнанною за ці кілька седмиць. Колись ставна та пишна, забула, що княгиня, і має триматися перед людом такою. Осунулась і помарніла, уповільнила ходу, ба навіть помітно зблідла в лицях.

— Ви поїли б, мати княгине, — підкаже, сумно споглядаючи за своєю господинею, клітниця.

— Дарма, іншим разом.

— Ви спочили б, мати княгине, — нагадає пополудні, а то й пізньої ночі.

І знову те саме чує:

— Дарма. Чи до спочинку нині?

Воно й правда: чи до спочинку? Таке діється довкруж. Не лише весі поселян, земля взялася вогнем, гуде-погрожує тривогою та згубою-смертю. Коли розповідають ті, що пробиваються до Волина з околій, волосся стає дибом. І уста німіють з жаху. Князь поліг там десь, при Карпатах, а купно з князем полягла й дулібська дружина, рать ополченська. І залишилась Дулібія беззахисною, обрин пішов по ній з мечем та вогнем, палить оселі, ґвалтує люд поселянський, забирає живність. Подумати тільки: сотні літ не знала земля Дулібська чужинського вторгнення, процвітала у мирі та злагоді, прикрита звідусіль своїм, слов’янським, людом. І ось маєш, усе йде прахом: живність, набутки, саме життя людське обривається в муках. За що така кара? Боги світлі та боги ясні, чим завинив перед вами цей люд?

Не раз і не двічі вже доносився до Данаї поголос: це все через князя. Надто багато дозволяв собі. Пив, гуляв, не дбав про повинності, покладені на нього волею люду, — стояти на сторожі землі. Жоною своєю, преліпою Данаєю, нехтував, зате не нехтував чужими жонами, як і дівами; зневажав покони та закони люду свого, як і сам люд, купався в солодощах, ніби риба в божій водиці, і вважав, що так і треба, він — богоподібний на землі. Ото боги й карають за ті нечестиві поривання, ото й мають тепер аварів та кару аварську. То хай би його самого карали — хто уболівав би та плакав? — а люд за що і княгиню за що? Вона й без цієї кари натерпілася від Келагаста.

На лихо всім і Старка не стало за це літо. Добре, хоч воєвода Виштак пробився з рештками дружини до стольного города та серед люду встиг набрати якусь рать, тепер є кому стояти на стінах та боронити город. А землю так і немає кому боронити, люд дулібський — тим паче. Скільки його йшло з полудня в ліси полуночні, скільки і нині йде неходженими путями. А де знайдуть пристанище? Деякі назад повертаються, зневірившись у порятунку, інші пробралися лісом чи водою до стольного города й просили дати їм воєводу. Силу, сказали, маємо, а вести її на супостата немає кому. Княгиня хотіла було поставити привідцею над ними Виштака, та виступив наперед син її, Мезамір, і сказав матері:

— Чи гаразд вчинимо, коли залишимо стольний город без воєводи? За його плечима — досвід, за моїми — молодість і сила. Кому, як не мені, належить стати привідцею в сміливих, водити їх незвіданими путями лісів окольних та громити обринів, нападаючи зненацька? А воєвода вам, матінко, буде доброю опорою і надією.

Не хотіла княгиня посилати на те небезпечне діло сина, он він який пишний та красний у неї в розквіті літ. Та що могла вдіяти, коли син казав правду? Дозволила піти і стати на чолі тих, що в лісах, а тепер ходить тривожніша стривоженого вітром осикового листу. Як там, що там? Вісті рідко приходять через стіни острога, а коли й приходять, то здебільше невтішні. Ото тільки й радості було, коли почула: древляни прийшли на поміч, Мезамір об’єднав із ними свою рать і рветься по трупах обринів до Волина. Та ба, досі не пробився. Воєвода повідомив днями: «Форисин відвів од Волина свої ліпші турми й кинув їх супроти Мезаміра». Повідомив та й не приходить більше. Видно, немає звідти, із боролища, ані втішних, ані невтішних вістей, як не повернулися й обри, що відступилися від Волина. Не інакше як ув’язли в січу. А може, й таке сталося: анти, розуміючи малість свою, уникають вирішальної січі, ховаються в лісах і нападають тоді лиш, як бачать перед собою посильну для себе силу. Мезамір — він такий, молодечої буєсті йому не позичати.

Мати є мати, їй завжди лячно за своє дитя. А тут ще прибули нарочиті від стольника землі Троянової й сказали княгині: ми нічого не можемо вдіяти супроти сили, що її виставили обри, змушені укласти з ними ряд, за яким Дулібія стає підвладною обрам. На що надіятись тепер княгині Данаї і як не печалитись? То ж не просто погроза, то вже зашморг на шиї. Не данницею — невольницею буде земля її, а люд — рабом-невольником. І в кого — у обрів, тих татей, що про них давно начуваний і

Відгуки про книгу Розплата, Дмитро Олексійович Міщенко (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: