Рукопис, знайдений у Сараґосі - Ян Потоцький
Наступного дня в іншому дзеркалі я побачила неначе дві тіні або радше два ледь помітних обриси постатей моїх божественних коханців. Ще через день усе зникло. Тоді я, щоб розвіяти тугу, проводила цілі ночі в обсерваторії і, припавши очима до телескопа, спостерігала за своїми коханцями, аж поки вони не зникли. Вони вже давно були під обрієм, а я все ще марила, що бачу їх. Нарешті, коли хвіст Рака зникав мені з очей, я ішла спати, а постіль моя часто бувала облита мимовільними слізьми, причини яких я й сама не могла пояснити.
Тим часом мій брат, сповнений любові й надії, більш ніж коли-небудь віддавався заняттям таємними науками. Одного дня він прийшов до мене й сказав, що безсумнівні знаки, які він побачив на небі, сказали йому, що знаменитий адепт, який вже двісті років живе в піраміді Суфіса, збирається до Америки і що двадцять третього числа нашого місяця тибі о сьомій годині сорок дві хвилини проїжджатиме через Кордову. Того ж вечора я пішла в обсерваторію і переконалася, що він мав слушність, але мій підрахунок дав дещо інший результат. Брат настоював на своїх даних, а оскільки не звик змінювати думку, то вирішив сам їхати до Кордови, аби переконати мене, що то не він, а я помилялася.
Брат міг здійснити подорож з такою швидкістю, з якою я вимовляю ці слова, але він хотів мати втіху від прогулянки й вирушив через гори, вибираючи дорогу, де гарні пейзажі обіцяли йому найбільше задоволення. У цей спосіб він прибув до Вента-Кемади. Наказав, щоб його супроводжував той самий дух, який явився мені в печері, і звелів йому принести собі вечерю. Немраель вкрав усе у пріора бенедиктинців і відніс до Венти. Потім мій брат, якому вже непотрібний був Немраель, відіслав його до мене.
Я якраз тоді була в обсерваторії і побачила на небі знаки, від яких мене охопив страх за брата. Я наказала Немраелю повернутися до Венти й ні на крок не відходити від мого брата. Він полетів і невдовзі повернувся, сказавши, що влада, яка перевищує його сили, не дозволяє йому проникнути всередину корчми. Мій неспокій досяг найвищої міри. Нарешті я побачила тебе, як ти приїхав разом з моїм братом. В твоїх рисах я побачила спокій і впевненість у собі, які переконали мене, що ти не кабаліст. Мій батько передрікав мені, що якийсь смертний виявить на мене згубний вплив, тож я боялася, що ним виявишся ти.
Невдовзі мене повністю поглинули зовсім інші клопоти. Мій брат розповів мені пригоду Пачеко і те, що з ним самим сталося, але додав, на превелике моє здивування, що сам не знає, з якого роду духами він мав справу. Ми з величезною нетерплячістю чекали ночі, нарешті вона настала, і ми виконали найстрашніші закляття. Усе марно: ми нічого не змогли дізнатися ані про природу тих двох істот, ані про те, чи мій брат, спілкуючись з ними, дійсно втратив право на безсмертя. Я гадала, що ти зможеш нам щось пояснити, але ти — вірний не знаю якому там слову честі — нічого не хотів сказати.
Тоді для заспокоєння мого брата я вирішила сама провести ніч у Вента-Кемаді й учора вирушила в дорогу. Вже була пізня ніч, коли я дісталася до входу в долину. Зібрала певні випари, з яких склала блукаючий вогник, і наказала, щоб він мене супроводив. Це таємниця, яка зберігається в нашій родині; подібним чином Мойсей, рідний брат мого шістдесят третього предка, утворив вогняний стовп, який вів ізраїльтян через пущу.
Мій блукаючий вогник чудово загорівся й полетів переді мною, але обрав не найкоротшу дорогу. Я помітила його неслухняність, але не дуже звертала на неї увагу. Прийшовши на подвір’я Венти, я помітила світло в середній кімнаті й почула гармонійну музику. Я сіла на кам’яній лавці й розпочала деякі кабалістичні вправи, які не дали, однак, ніякого результату. Щоправда, музика чарувала мене й відволікала такою мірою, що я зараз не можу тобі сказати, чи мої вправи були вірно проведені, і гадаю, що я мала помилитися в якомусь важливому моменті. Проте тоді я була переконана в їх точності і, вирішивши, що в корчмі немає ані духів, ані дияволів, зробила висновок, що там мусять бути люди, і віддалася насолоді слухання їхнього співу. Голоси супроводжувались звуком струнного інструмента; вони були такими мелодійними й повними гармонії, що ніяку земну музику не можна порівняти з тим, що я чула.
Той спів пробуджував у мені прекрасні почуття, яких я не змогла б тобі описати. Я довго прислухалася до них з лавки, але врешті треба було увійти, бо ж я, по суті, тільки для цього й прийшла. Я відчинила двері до середньої кімнати й побачила двох високих і гарно збудованих юнаків, які сиділи за столом, їли, пили й від усього серця виспівували. Одяг вони мали східний: на головах тюрбани, груди й руки оголені, за поясами виблискувала коштовна зброя.
Два незнайомці, яких я узяла за турків, підвелися, підсунули мені стілець, наповнили тарілку й склянку і знову почали співати під акомпанемент лютні, на якій вони вигравали по черзі.
Мені передалася їх невимушеність; оскільки голод дещо докучав мені, я без церемоній почала їсти, а оскільки води не було, то я випила вина. Тоді до мене прийшло бажання співати з молодими турками, яких, здавалося, ощасливив мій голос. Я стала наспівувати іспанську сеґідилью; вони відповіли мені тією ж мовою. Я запитала їх, де вони навчилися говорити по-іспанськи.
— Ми родом з Мореї, — відповів один з них. — Будучи матросами, ми легко вчимо мову портів, до яких заходимо; але покиньмо цю сеґідилью, послухай тепер наших народних пісень.
Скажу тобі, Альфонсе, їх голоси бриніли мелодією, яка проймала душу всіма відтінками почуттів, а коли схвильованість доходила до крайніх меж, несподівані звуки раптом вертали шалену веселість. Однак я не дозволила цій омані
