Рент. Усна біографія Бастера Кейсі - Чак Паланік

Мої пальці все ще переплутані з його. Його дихання на моїй шиї. Відчуваючи його губи та гарячий кінчик його язика, притиснутий до жилки на моїй шиї, там, де б’ється серце, я кажу: «Індичка?» Кажу: «Лазанья?»

І Рентове тепле дихання, його шепіт у моє вухо — він каже: «Салат “Тако”. Біла цибуля, не жовта й не червона». Він каже: «Подрібнений качанний салат. Протерте курча».

Мої соски вже твердіють, я питаю: «Біле м’ясо чи червоне?»

Шот Даньюн: Нежить може викривити сприйняття піка так само, як їжа ніколи не смакує правильно, коли хворієш. Певно, я підхопив застуду. За тиждень, без жодних шмарклів чи болю в горлі, я все ще не міг під’єднатися й нормально сприйняти пік. На той час я вже надумав собі мозкову пухлину.

Ехо Лоуренс: Цілуючи мої повіки, Рент прошепотів: «Тобі варто викинути ті троянди…»

Рент ніколи не був у мене вдома. Тоді він навіть не знав, де я живу. Я спитала: «Які троянди?»

«Вони були від твого хлопця?» — каже він.

Я попросила його сказати мені, якого вони кольору.

«Чи, може, від твоєї дівчини?» — каже він.

Я спитала, чи він шпигував за мною.

І Рент каже: «Рожеві». Усе ще цілуючи мене в лоба, нюхаючи та смакуючи мою шкіру, мої заплющені очі, мій ніс та щоки, він каже: «Дві дюжини. Сорт Ненсі Рейган, змішаний з гіпсофілою та білими малюпусінькими гвоздичками».

Це був подарунок, пояснюю я, від однієї пари середнього віку, на яку я інколи працюю.

Шот Даньюн: Лікар з клініки телефонує мені за тиждень — власне, просто пані з клініки дзвонить мені й каже, що я маю прийти знов якомога швидше. Вона не повідомлятиме жодних деталей щодо мого аналізу крові. У них така блядська усмішечка в голосі, з якої одразу знаєш, що новини погані. Розрахунковий відділ просто потребує повної виплати, перш ніж ти склеїш ласти. Тому я йду, і лікар каже — це сказ. Їй-богу, сказ. Він робить мені першу з п'яти ін'єкцій. Він не може обіцяти, чи я коли-небудь зможу форсувати хоч один пік.

Просто з клініки, з таксофона в приймальні, я дзвоню Ехо й кажу їй ніколи, ніколи-ніколи не дозволяти Ренту торкатися своїм ротом її губ.

Ехо Лоуренс: Цілуючи мої губи, Рент оповідає, що голівка душу в моїй ванні зроблена з латуні, а не з хрому. З мого запаху й смаку він визначає, що я сплю на подушках, набитих гусячим пером. У мене є свічка з кокосовим ароматом, яку я ніколи не запалювала.

Лью Террі (ζ управитель нерухомості): Я відвідав помешкання містера Кейсі один-єдиний раз, зі стандартним повідомленням про візит до апартаментів за 24 години. Пройшла чутка, що він тримає домашніх тварин. З першого погляду я не побачив нічого. Матрац на підлозі. Телефонний апарат. Валіза. У вбиральні висів отой синій спецодяг, у якому всі його тільки й бачили. Чистий чи брудний, Кейсі пахнув як отрута.

Якщо хтось каже, що я там щось украв, то там, власне, нічого було брати.

Ехо Лоуренс: Я дозволила Ренту цілувати себе не тому, що він унюхав їжу, яку я їла. Я поцілувала його після того, як побачила, як ніжно він поводиться з цим величезним страхітливим павучиськом. Коли ми сиділи там, на задньому сидінні «Ельдорадо», він розстебнув блискавку на кишені куртки й засунув туди руку. Він розтулив пальці, показуючи мені величезного жаского павука. Повільно перевертаючи долоню, він дивився, як павук переповзає знизу на тильну частину, видряпуючись по крупних венах.

Ми обоє дивимось на цього монстра, і я питаю: «Він отруйний?»

Лискучий, а не волохатий. Ніжки тоненькі, наче вісім агатово-чорних голок для підшкірних ін'єкцій — павук згинає усі вісім колінець, присідаючи, щоб торкнутися Рентової шкіри.

Павучисько виглядає таким же потворним, як я почуваюся.

І Рент каже: «Я називаю її Доріс».

Лью Террі: Під задньою стіною вбиральні я знаходжу банки, виставлені в рядок на підлозі. Різного розміру, з-під майонезу, пікулів, соусу для спагеті, з прозорого скла та з каламутного. На перший погляд вони видаються порожніми, але я одну відкриваю. Усередині нема нічого, але коли я вже збираюся закрутити банку, виявляється, що на зворотній стороні кришки сидить здоровезний чорний павук. Гігантські суглобисті потвори в усіх банках.

Неважливо, хто там що каже, я нічого не взяв. Ні грошей… — нічого.

Ехо Лоуренс: Від нашого дихання запітніли вікна, але, дивлячись на цього павука, ніхто з нас не міг видихнути. Тієї миті, коли Рент видихнув, павук укусив його. Рент утягнув повітря, і я втягнула, і він сказав: «Опусти своє вікно».

Я відчинила вікно.

Перехилившись через мене, Рент виставив руку в нічне повітря. Струшуючи павука в кущі побіля дороги, він сказав: «На добраніч, Доррі».

Він був перехилений через мене, стегна притискалися до моїх колін, і я могла вже відчувати вплив отрути «чорної вдови».

Тодд Ратц (☼ торговець монетами): Десь у той самий час, коли той малий Кейсі продавав мені свої монети, я познайомився з Лью Террі. Террі приніс мені кілька непоганих зразків. Наскільки я пам’ятаю, четвертак «Індіанська голова» 1910 року в дуже гарному стані. Четвертак «Голова Свободи» 1907 року, гідний грейду Аи-50. Нічого надзвичайного, але я купив їх. Поки мене не допитала поліція, я навіть не знав, що Террі та Кейсі жили в одному будинку.

Ехо Лоуренс: Поки губи Рента рухаються по моєму горлу вниз, я пропоную йому визначити на запах, якими контрацептивами я користуюсь.

Поки його губи рухаються вниз по моїх грудях, Рент каже: «Ніякими. У тебе була менструація тридцять чотири… ні, тридцять шість годин тому».

Коли я сказала «по моєму горлу вниз», я мала на увазі зовнішній