Рент. Усна біографія Бастера Кейсі - Чак Паланік
Мій світ продовжував руйнуватися, стаючи дедалі меншим і меншим.
Сара Мерсер: Канада вам розкаже. У нас сиділа приємна, мила кульгава дівчина, яка принесла з собою чорний шкіряний наплічник і поклала його на столі у вітальні.
У певну мить вона відставила келих із мерло й підійшла до наплічника, розкрила блискавку й стала витягати ці… штуки. Довгі, товсті штуки з рожевої гуми, настільки зношені в деяких місцях, що було страшно, як би вони не зламалися навпіл просто всередині тебе. Рожева гума, заляпана та заплямована. Брунатні плями, які, можливо, були старою кров'ю. Чорний наліт там, де підтікали батарейки. Штуки, про призначення яких я нічого не могла сказати. Наручники та пов'язки на очі. Клістир із носиком, що аж ніяк не був дуже чистим. Гумові рукавички. Якісь жахливі підпружинені штуки, що скидалися на товсті електрокабелі, вона назвала їх «затискачі для цицьок».
Усі ці жахи дівчина викладає на мій полірований обідній стіл «Дрексел Херітідж», там само, де ми ставимо індичку на День подяки. І розширювальне дзеркало, о господи, таке старе, аж із тріщинами в прозорій пластмасі. Я пам'ятаю, як вона каже: «Ви можете робити будь-що з цього зі мною…»
Ехо Лоуренс: Мій виступ — там, де я кажу про визначення у людей гепатиту й хвороб статевих органів на смак, — я розповідала це задовго до того, як зустріла Рента Кейсі. Той факт, що він може насправді зробити цей трюк, був повністю, цілковито, нів'їбенно неймовірним. Одного разу він лизнув мою пизду й сказав, щоб я зовсім покинула їсти яйця. За смаком моєї кицьки він визначив, що в мене зависокий холестерин. Пізніше прийшов мій аналіз крові — Рент, виявляється, влучив у десятку.
Канада Мерсер: Ця дівчина, Ехо, вона витягла товсту білу свічку та запалила її, сказавши нам почекати, поки віск розплавиться, щоб ми могли лити його їй на голі груди. Вона загасила сірника й сказала нам: «Я не хочу, щоб ви мучили мене, бо вам мене шкода. Я хочу, щоби ви справді насолоджувалися, мучачи мене». Вона сказала: «Я хочу цього вечора бути майже вами».
Ця юна особа сказала, що терпіти не може того, що вона називає «жалісливе садо-мазо».
Ехо Лоуренс: Прикиньте. На думку мені спала ідеальна терапія: якби я змогла зіграти зіткнення й вижити в ньому, то, можливо, я почала би позбуватися свого страху. Якби я могла просто стукнути свою машину об іншу, спричинивши дрібну аварію. Згодом я б зрозуміла, що фатальні аварії трапляються так рідко, що про них немає смислу й хвилюватись. Отож я почала переслідувати інших водіїв, вишукуючи ідеальну жертву для удару. Бездоганна аварія. Одна-єдина бездоганна, контрольована аварія.
Певна машина могла мати чудовий вигляд, але коли я наближалася, то бачила дитяче крісельце на задньому сидінні. Або водій був настільки молодим, що було ясно — аварія знищить його страховку. Або ж я слідкувала за кимось, поки не пересвідчувалася, що в них дуже низькооплачувана робота й останнє, що треба цим людям, — вивихнута шия.
Та хай там як, зміна ролей допомогла моїм нервам. Замість того щоб чекати смерті від якогось іншого легковажного водія, я стала хижаком. Мисливцем. Цілу ніч я вистежувала. Ви навіть не уявляєте, у скількох людей я висіла на хвості, роздумуючи, чи не стукнути мені їхню тачку.
Канада Мерсер: Ні, ми ніколи так і не зайнялися сексом утрьох. Дівчина навіть не скинула своєї куртки. За тиждень я повернувся додому й застав Сару на кухні, вона пила з дівчиною чай. Ми заплатили їй дві сотні доларів готівкою — за одну годину чаювання. Сара весь час розповідала їй, яка вона гарненька. За тиждень по тому я прийшов додому, коли Сара мила дівчині волосся в кухонній раковині. Сара зробила їй перманентну завивку з висвітленими пасмами й заплатила по дві сотні доларів за кожну з трьох годин, які це зайняло.
Якби Сарі вдалось підняти її самооцінку, ми сподіваємося, дівчина могла б знайти собі іншу роботу. За розмовами з нею, за постійним розхвалюванням ми й думати забули про наші плани завести дитину. Дівчина коштує нам так дорого й забирає в нас стільки вільного часу, що я б і собаку собі не дозволив купити. І до сьогодні ми бачимося з нею щотижня. І я впевнений, що в нас намітився деякий прогрес.
Ехо Лоуренс: Моєю ідеальною аварією виявився якийсь тип з мертвим оленем, прив'язаним до даху машини. Якийсь йобаний убивця Бембів, чувак у камуфляжній куртці та шапці-вушанці. Він вів бридкий чотиридверний седан із мертвим оленем, примотаним поздовж, — голова відкинулась на вітрове скло.
У місті дохлий олень — не така штука, яку легко спустити з ока, тому я тримаю дистанцію та їду за ним назирці крізь околиці, вичікуючи свій час, вибираючи найкращу точку, де б обдерти його душогубну задницю. Де-небудь, де аварія не заблокує рух та не загрожуватиме перехожим.
Прикиньте. Я полюю на нього так само, як він пантрував бідолашну чотириногу істоту. Чекаю свого найліпшого пострілу.
Я про те, що я справді в захваті від цього. Я така охуєнно збуджена. Я прослизаю на жовте світло, залишаючи між нами чималу купу машин. Я пригальмовую та відступаю, коли він повертає, а потім їду слідом у той самий поворот. Я даю іншим машинам прослизати між нами, щоб він не помітив, як довго я стирчу в його дзеркалі заднього виду.
В одному місці я упустила вилупка. Загорівся червоний, але він проскочив і на наступному розі повернув праворуч. Усі ці місяці вистежування — і моя ідеальна аварія вислизнула. Загорівся зелений, я рвонула з місця в надії знайти його, повернула в той самий поворот, але його не було. Через весь наступний квартал я їду, роззираючись на кожному перехресті, сподіваючись, що десь
