Рент. Усна біографія Бастера Кейсі - Чак Паланік

Джаррелл Мур: Погана новина полягає в тому, що Чарльз Кейсі, якого ми знайшли, зник безвісти і вважається померлим вже майже шістнадцять років. Він був інженером дорожнього руху в місті й загинув при аварії під час роботи. Схоже, він виписав машину з окружного автопарку, а тоді послав її в лобове зіткнення з іншим автомобілем, за кермом якого була його колега. Жінка та її чоловік — обоє загинули. Донька подружжя, що спала на задньому сидінні, залишилася після аварії калікою.

Тіло Чарльза Кейсі не знайшли на місці подій. Родина, яку він вбив, їх звали Ларрі та Супрема Лоуренси.

Айрін Кейсі: На останньому знімку, який Бадді прислав додому, видно, що ця калічка, вона шліфує та полірує зовсім не бейсбольну биту. Цей товстезний рожевий дрючок, який вона тре наждачкою та металевою мочалкою і обплямлює кремом для взуття та використаними пакетиками чаю, він виглядає достоту як якась гігантська секс-іграшка. Отака дівчина, з цією кривою рукою, яка робить собі брудний величезний причандал… це вже занадто — бачити її в ролі мами твоїх онуків.

З польових нотаток Ґріна Тейлора Сіммза: Як би дивно це не звучало, але персонал «швидкої допомоги» продовжує передавати Тіні Щосьтам жаскі подробиці кожного інциденту в годину пік. В офіційних паперах будь-хто це заперечуватиме, але це так.

Усе це пов’язано. Постанова СЕКСОТ. Командні зіткнення. Ніч проти дня. «Небозі в дорозі». Сплачені нами податки стали плацдармом для того, що з часом перетворилося на культуру Руйнувальних Ночей. Хлопці в машинах з автопарку, рекомендації, винесені їхнім дослідженням, розділили цю країну на день і ніч. І вони забезпечили нас денною радіопрограмою з найвищим рейтингом на цьому ринку.

Ехо Лоуренс: Так, їбать його, саме так. На могилі мого батька написане ім’я Лоуренс Лоуренс. І це зовсім не смішно. Але Ваксман убив Рента. Звісно, в нього були шикарні зуби, але він був втіленим злом.

Шот Даньюн (ζ руйнувальник): Більше ніж злом.

Шот Даньюн (ζ руйнувальник): Тій миті, коли Рент прийшов до мене з питанням, у машині якої моделі найбільше заднє сидіння, я зрозумів, куди він хилить. Я порадив йому купити машину з темною оббивкою.

Ехо Лоуренс (ζ руйнувальниця): Забудь про це. Коли ми вперше залишились наодинці, я спитала Рента, чого він справді від мене хоче. Чи планував він позустрічатися зі мною, а потім привезти мене додому як страхолюдну ломаку для побиття батьків? Може, роман із покрученою калікою був останнім актом підліткового протесту? Надійним способом розлютити своїх там, на фермі?

Чи, може, я була якоюсь еротичною фантазією? Може, це надто нудно — кохатися з нормальними дівчатами, в яких руки й ноги однакового розміру, а роти здатні повернути поцілунок? Може, трахнути мене — це одноразова мета в його грандіозному сексуальному «полюванні на сміття»[63]?

Чи, може, я просто була єдиною дівчиною, яку він знав у цьому великому страшному місті? Його наставником. Провідником до світу найттаймерів. Чи не був секс його способом утриматися зі мною, бо йому було надто лячно самому в цьому жаскому новому світі?

Сидячи на задньому сидінні того «Ельдорадо», я справді видала Ренту на повну. Ми припаркувалися біля якихось кущів, подалі від ліхтарів, але ж у місті ніколи не буває по-справжньому темно. Пригадую, Рент був у своєму синьому «комашиному комбінезоні» й смердів токсинами. Ні те ні друге не звучить надто романтично.

Шот Даньюн: Частиною моєї роботи — орендувати ідіотам ці срані піки — є співпереживати по кілька з них самому, щоби бути на короткій нозі з різними найменуваннями, які зараз в обігу. За тих кілька тижнів ми отримали від дистриб’юторів самі браковані транскрипти. Я співпереживаю пік із десертом, і випадає смакова доріжка. Замість товстого шмата шоколадного торта — повен рот липкої, жирної м’якоті. Він пахне шоколадом, але в роті стає просто якоюсь тягучою структурою. Прив’язаний до дому протягом комендантської години, я одного разу вирішив співпережити свій улюблений порнопік, і жодна вагіна не пахла. Проблема була не в транскриптах. Проблема була в моєму мозку.

Ехо Лоуренс: Сидячи в тому «Ельдорадо», Рент дивиться на мене, поки я не припиняю говорити. Він мовчить трохи, десь стільки, скільки міняються два кольори на світлофорі, а тоді каже: «Що ти їла вчора на сніданок?»

Жодна машина не проїжджає повз. Вулиця порожня. Рентові очі затоплені тінями. Його чорних зубів не видно.

Учора? У мене на кухні є заморожені вафлі, але коли я йду до «Обіду в Томмі», то замовляю рагу. Я кажу Рентові: «Пластівці». Я кажу: «Ні, стривай. Французький тост. Ні… тост із корицею».

Рентова рука повзе по сидінню, поки його пальці не торкаються моїх. Він підіймає мою руку до обличчя, торкається губами кісточок, він нюхає, заплющивши очі, й каже: «Неправда». Він каже: «Вчора ти їла суміш з вівсяними пластівцями, кленовим цукром та гарбузовим насінням, ванільним йогуртом і сушеною журавлиною…»

І ясна річ, він потрапляє в десятку.

Шот Даньюн: Більшість форсованих піків — повна фігня проти навіть найспокійнішої Руйнувальної Ночі, проведеної в машині з друзями, музикою та перекусами, завжди в легкій небезпеці. З секретною місією зустріти інших незнайомців. Справжніх людей. Подорож у нікуди.

Тим не менше, я форсував піки ще з пелюшок. Мої батьки проганяли через мій порт розвиваючі піки. Половину свого дитинства я провів підключений до піків-бей-бісітерів. А що я художник-записувач, то неможливість під'єднатися робить мене сліпим живописцем чи глухим музикантом. Гірше за найгірше нічне жахіття.

Ехо Лоуренс: Рент підносить мою долоню до мене, кажучи: «Понюхай». І я нахиляюся, щоб не почути нічого, крім своєї шкіри, свого мила, пластикового запаху свого старого лаку для нігтів. Його інсектицидного смороду.

Моя голова нахилена до