Смерть у кредит - Луї Фердінанд Селін
Нарешті приходжу на вулицю Ельзевір… Розповідаю, що зі мною трапилося… Ось вона, несподівана удача!.. Відродження різьбярства! Як і провіщав Ґорлож!.. Усі дружно чаркуються, п'ють! Мене обіймають!.. Миряться між собою!.. Треба розміняти двісті франків! Адже досить було й ста п'ятдесяти…
* * *
Разом із Ґорложем прямуємо до музею, щоб перемалювати знамениту фігурку. Вона була дуже кумедною, однісінька в маленькій вітрині, незворушно сиділа на крихітному стільчику й посміхалася сама до себе, а поряд була патериця…
Це зайняло в нас чимало часу, спершу треба було змалювати, потім зменшити ескіз у сто разів… Ми виготовили невеличкий макет… Усе йшло пречудово. Я пішов з Робером на вулицю Франкер у єврейсько-швейцарську крамницю, щоб купити там вісімнадцятикаратне золото зразу на сто франків та ще й на п'ятдесят франків для паяння… Цей маленький зливок ретельно ховаємо й зачиняємо на два оберти у сейфі. Ось уже чотири роки не траплялося такого, щоб дорогоцінний метал на ніч залишався на вулиці Ельзевір… Коли модель була готова, її відправили на виливання… Тричі підряд її там псували! І щоразу треба було починати все спочатку… Ливарники нічого в цьому не тямлять!.. Час минав… Уже всі стали нервувати… Нарешті вони таки докумекали. Загалом, вийшло непогано… Бог починав набувати форму… Залишалося її закінчити, почистити поверхню металу і взятися за роботу різцем.
Якраз у цей час трапилася невеличка прикрість… За Ґорложем прийшли жандарми… Весь дім захвилювався… Йому слід було негайно вирушати на перепідготовку… Військовий збір триватиме двадцять вісім днів… Про ще одну відстрочку не може бути й мови… Він уже всі вичерпав… Ухилятися від великих маневрів більше не можна… Доводиться залишати «Бога Щастя» недоробленим… Тут халтура не пройде… Слід було працювати з особливою ретельністю.
Оскільки відкараскатись було неможливо, Ґорлож вирішив таким чином… Роботу закінчить Антуан… закінчить не кваплячись… А я її доставлю… Залишиться лише одержати сто франків… За грішми Ґорлож піде сам!.. Про це він недвозначно заявив… Щойно повернеться з маневрів… Він був до біса недовірливим…
Якщо робота сподобається китайцеві, ми наробимо йому інших Шак'я-Муні із щирого золота! Ми не збираємося на цьому зупинятися. Майбутнє поставало в рожевих барвах… Хтозна, може відродження різьбярства прийде з Далекого Сходу… Ох! Увесь наш під'їзд Б аж гудів від цієї історії, інші ремісники заздро ковтали слину й не могли повірити нашому щастю! Неймовірний злет! Уже скрізь стали переказувати, ніби ми одержуємо чеки з Пекіна!
Ґорлож зволікав до останньої секунди. Він уже міг заробити неприємності. Разом з Антуаном він далі займався отим чоловічком. Останні цілком безглузді деталі, такі крихітні й незначні, що їх і в лупу годі було розгледіти… На невеличкому стільчику… Патериця… А головне, зовсім непомітна усмішка на маленьких устах… То було не так легко передати!.. Кожну рисочку вони вирізали тонким, як нігтик, гострим різцем… Важко було ще щось додати… То була копія один до одного! Але все-таки буде ліпше, якщо Антуан ще трохи подумає… Днів чотири-п'ять… Тоді це буде бездоганна робота…
Ґорлож нарешті наважився, йому вже конче треба було їхати. Жандарми прийшли знову…
Наступного дня я застав його повністю вирядженим у солдатський однострій… Він був убраний у велику куртку, ціла торба з дустом на двох ґудзиках, із загнутим комірцем, як краї пакетика з картоплею фрі… Кашкет із зеленою китичкою та червоні штани, як належить за статутом… У такому вигляді він вийшов… Малий Робер ніс його сумку з харчами. Вона була добряче напхана, в ній були три камамбери, досить зрілі, судячи із запаху, який нікого не проминув… Два літри білого вина та ще різні пляшечки, запас шкарпеток, трикотажна нічна сорочка для спання просто неба…
Сусіди юрбою спустилися вниз у фуфайках і пантофлях… Спльовуючи по кутках, вони забили весь двір… Усі бажали йому талану… Я провів Ґорложа аж до Східного вокзалу за перехрестям Мажанта. Від'їзд сильно його схвилював, особливо через замовлення. Він безкінечно повторював свої настанови. Ніяк не міг змиритися з тим, що не може закінчити сам… Нарешті він попрощався зі мною… Казав мені бути чемним… І пішов за адресою, вказаною в повістці… Скрізь було повно солдатні… Якісь суб'єкти чіплялися до нас, перегородивши дорогу… Мені пора було вшиватися…
На вулиці Ельзевір, коли я проходив попри будку консьєржки, та мене покликала.
— Гей, послухай! — промовила вона. — Ходи-но сюди, Фердінане!.. Скажи, так він поїхав?.. Таки наважився! І що, добре підготувався?.. Йому не буде холодно! Скорше жарко! На щастя, має із собою випивку. Ці маневри ще вилізуть йому боком! А щоб йому!.. Така скотина! Він ще попітніє, цей твій рогоносець!
Вона казала мені це, аби ввести мене в курс справи й самого розговорити. Я нічого не відповідав. З мене вже досить пліток. Ну, звичайно! Може, я ставав надто підозріливим… Та я мав слушність… Я був радше надто довірливим!.. Дуже скоро я в цьому переконався.
* * *
Щойно господар за поріг, малого Робера вже не можна було спинити. Він згорав від нетерплячки побачити, як Антуан шворитиметься з господинею. Він казав, що це обов'язково станеться. Він був просто природжений підглядайко.
Протягом першого тижня ми не зауважили нічого особливого… Тепер на мені лежала справа пошуку замовлень на ремонт, я оббігав вулицю де Прованс та Бульвари й приносив усе, що траплялося під руку. Цього заледве вистачало! Більше я не тинявся зі своєю колекцією. Мене б тоді зразу вигнали…
Антуан далі працював над маленькою статуеткою, вдосконалював її. Він був здібним. І ось через тиждень господарка раптом змінила своє ставлення до мене. Раніше вона завжди тримала мене на відстані й не розмовляла зі мною в присутності Ґорложа, аж тут стала така привітна, доброзичлива й приятельська. Спершу я подумав, що тут щось нечисто. Та врешті таки повівся на це. Я гадав собі, може, це тому, що я став приносити більше користи?.. Що знаходив невеличкі замовлення?.. Щоправда, якихось статків це не давало…
Ґорлож був завжди недовірливим і розпорядився, щоб до каси не вносили банкноти! Він сам усе одержить, коли повернеться. Клієнтам було надано кредит.
Одного ранку, коли я рано прийшов, то застав пані Ґорлож у майстерні, вона вже встала й прогулювалася собі там… Вдавала, ніби щось шукає біля верстата… На ній був пишний пенюар… Мені це здалося дуже незрозумілим і дивним… Вона підійшла… й промовила до мене:
— Фердінане! Сьогодні ввечері, коли ви повернетесь після своїх справ,