Стара хвороба - Володимир Миколайович Верховень

Юсуф був більше заклопотаний тим, щоб зробити Зулейсі якісь дрібні послуги, ніж власне нею самою, а тому й не зауважив, що лице її пожовкло, а очі здавалися більшими, ніж звичайно. Сам він, хоча, схоже, й не лягав після того, як залишив Зулейху, виглядав бадьорим і здоровим, безнастанно віддаючи накази морякам, що прийшли вранці у табір.

Поводивши трохи дружину серед оливкових дерев, яким не видно було кінця-краю, Юсуф спустився до міста і посадив Зулейху в кав’ярні над морем.

Зулейха почувала себе погано, а тому майже не розмовляла. Вона сердилася, що Юсуф цього не помічає. І хоча трохи збадьорилася, поки пленталася за ним цими безлюдними місцями, з нетерпінням чекала, коли ж вони нарешті повернуться на борт «Ташуджу» і вона зможе відпочити у себе в каюті.

Коли вони сиділи на березі, вона звернула увагу на невеликий пароплав, який, здавалося, збирався покинути межі протоки, і здивовано спитала:

— Він такий схожий на «Ташуджу»… Чи, може, це він і є? Юсуф поглянув у той бік, куди показувала Зулейха, і з удаваним подивом відповів:

— Гадаю, це він і є…

Зулейха пошукала очима «Тажуджу» в затоці, але його там не було.

— Ох, я нічого не розумію. Що відбувається?

— Та тут нема чого й розуміти. «Ташуджу» нас залишив і відпливає… Мабуть, ми надокучили капітанові, і він збунтувався.

Зулейха знов подумала, що Юсуф жартує або готує їй черговий сюрприз, а тому була спокійна і розсміялася:

— Ви мене оточили такою увагою і турботою, що тепер я навіть думати не можу ні про яку небезпеку…

— Для мене це приємний комплімент.

— Це зовсім не комплімент, а щира правда.

Юсуф двома словами змалював Зулейсі план, який склав ще вранці: щоб їй остаточно не набридло море, вони знову трохи покатаються сушею. Недалеко — до Дікилі. Як декілька днів тому «Ташуджу» очікував їх у Седдюльбахірі, так само він чекатиме на них і в Дікилі.

Так то й так. Зулейха не заперечувала. До того ж вона почувалася набагато краще, ніж вранці.

До від’їзду залишався шмат часу, і вони вирішили прогулятися містом, зробити короткий візит на завод до того інженера, якого вчора випадково зустріли на березі, а по дорозі заглянути на ринок. У перипетіях минулої ночі Зулейха десь посіяла гребінець, і потрібно було купити новий.

У маленькій мануфактурній крамниці Юсуф придбав гребінець і деякі дрібнички, а відтак попросив зняти з вітрини купальний костюм, помацав його і, хоча йому не сподобались колір та фасон, попросив крамаря запакувати і його теж.

Коли Зулейха спитала, де їм може стати у пригоді купальник, відповів:

— Думаю, він нам може згодитися в дорозі. Якщо ні, подаруємо комусь із наших. Скажемо, подарунок із Стамбула. Та ось хоча б Уфлет-аблі.[48] Коли вечорами море насилатиме на Гьольюзю припливи, Уфлет-абла надіне купальний костюм і уявлятиме, ніби вона на пляжі…

Уфлет-абла жила в їхньому маєтку. Це була вже немолода, довга, як жердина, худоребра і трохи не сповна розуму абіссинка, яка перебивалася подачками знайомих, як підбитий лелека трісками.

Коли Юсуф, не шкодуючи фарб, розмальовував, як Уфлет-абла, вирядивши своє довготелесе, схоже на кістяк, тіло в червоний купальний костюм, хлюпочеться в уявному морі в Гьольюзю, то сам заходився реготом, викликаючи подив у торговців на ринку. Зулейха знехотя підсміювалась і собі.

Після обіду Зулейха геть стомилася. Коли автомобіль виїхав за місто, в неї запаморочилася голова і задзвеніло у вухах. Юсуф помітив хворобливу жовтизну її обличчя лише через півгодини.

— Ви стискаєте руками скроні, вам нездоровиться? — спитав він.

Зулейха, якусь мить повагавшись, кивнула раз і вдруге:

— Так, трохи болить голова, — і, намагаючись підбадьоритися, усміхнулася. — Нічого, скоро минеться.

Юсуф теж усміхнувся:

— Авжеж, минеться… Ви звикли до моря, а зараз вас на суші захитувати починає.

Автомобіль з’їхав з вузької кам’янистої дороги, більше схожої на стежку серед оливкових садів, і під’їхав до спуску в долину. Хоча здавалося, що Юсуф не надто переймається нездужанням Зулейхи і дорога далі була без небезпечних нерівностей, він наказав шоферові їхати повільніше і обережніше.

Ця дорога, яку Юсуф назвав автомобільною і яка цієї пори року, як він запевнив, була набагато зручніша за звичайне шосе, нічим не нагадувала таку, коли б не сліди від коліс, що зустрічалися час від часу.

Машина їхала пустинними полями, висохлими луками, звертала в поодинокі сади і повертала назад, якщо дорогу перепиняла річка або попереду була якась несподівана перешкода — канава або паркан.

Водій запитував, як проїхати, в кожного стрічного, хоча стверджував, що знав ці місця як свої п’ять пальців.

Вітру не було, повітря стало важким. Зулейха насилу дихала і відчувала, що коли дозволить собі хоч трохи розслабитися, то відразу засне. Ще з дитинства вона потерпала від того, що не могла спати вдень, коли її хтось міг побачити.

Коли людина спить, вона не владна над своїм обличчям і в такі хвилини виглядає негарною, немічною і навіть дурнуватою.

Можливо, цей страх зіграв не останню роль у тому, що Зулейха жодної ночі не провела поряд з Юсуфом.

Адже людина уві сні не здатна себе контролювати. В такі хвилини вона безпорадна. Можливо, навіть хропе. На її обличчі блукають загадки, які хтось може розгадати, заставши її в хвилини слабкості. Як це огидно!

Зулейха на якусь мить заплющила очі, а коли розплющила їх, то побачила, що сидить у зовсім іншому положенні і що краєвид за вікном змінився. Вона зрозуміла, що, незважаючи на всі зусилля, все-таки заснула. Похитуванням машини її тіло відкинуло до Юсуфа, голова схилилась йому на груди. Юсуфу нічого не лишалося, як просунути руку за її спиною і, немов обіймаючи, підтримувати за плече.

Зулейха, щоб не виказати себе, знову заплющила очі і вдала, що спить. Від трясанини її голова злегка коливалась.

Спати в обіймах коханої людини! І це також, немов приспів, раз за разом повторюється в усіх цих романах про справжнє кохання. Але при цьому вона не могла не визнати, що їй було приємно.

Атож, через дивний каприз за стільки років подружнього життя не було й ночі, щоб вона хоч би часинку спала, поклавши голову Юсуфові на груди.

Як вважалося провиною залишатися в обіймах партнера секундою довше, ніж закінчився вальс, так само і вона в своїх думках вважала за неможливе залишатися в обіймах Юсуфа після того, як закінчаться тілесні втіхи. І, поцілувавши його в губи, поверталася до себе в