Українська література » Сучасна проза » Свята Марійка - Зінаїда Валентинівна Луценко

Свята Марійка - Зінаїда Валентинівна Луценко

Читаємо онлайн Свята Марійка - Зінаїда Валентинівна Луценко
до Дениса?

– То у вас це все серйозно?

– А як ти думав!


Цієї ночі Андрійчик все ж таки склепив повіки – але під ранок він провів Наталку додому і ще довго стояв біля її хати, чекаючи, коли ж погасне світло. А потім, підстрибуючи від радості, побіг додому.

Вже вклався в ліжко, та все не міг заснути, усе прокручував у голові цю їхню зустріч, пригадував Наталчине обличчя, що вона казала, обмірковував, чи сам не бовкнув чого дурного. Нарешті сон зборов, і він заснув із першими променями сонця.

Свята Марійка

Ту, яку любить, він убив би…

Пауло Коельйо. «Переможець залишається самотнім»

Марійка ніколи не була красунею. Така собі звичайна дівка. Але аж занадто несмілива, покірна й тиха. Боялась мами, а та не мала статків, то й не брали довго Марійку заміж.

Вона когось трохи там любила, хтось любив її – але до одруження діло не дійшло.

І аж у тридцять років нарешті зустрілися вони з Іваном. Він був із міста – із райцентру: нарешті Марійці повезло!


Спочатку їм зробили весілля – як для міста, не дуже й скромне: зібралось по двадцять душ із кожної сторони, у дворі накрили довгого стола, принесли лавку; щоб хоч трохи зекономити на гулянні, замість горілки давали брагу, а замість духової музики крутили патефон.

Перша ніч між Іваном та Марійкою була таки першою, але Іван того й не завважив – добре впився.

Зате як ішли молоді вранці після свого весілля на село до тещі, то саме тоді Іван дорогою спочатку несміливо, але почав у спину штовхати і скубти за волосся свою безвольну й занадто покірну жінку, а вона йому того першого разу змовчала, бо була без приданого і перестарок.

Другого дня Іван Марійку вже й побив: не вірив, що цнотлива. І як Марійка йому не божилася, як тільки не клялася, що «вчора ж все було!» – Іван їй не повірив.

– Ти що, Марійко, свята?! – кричав. – Ніколи не повірю, щоб до двадцяти п’яти років вбереглась!

Вона змовчала.

– А, то ти мовчиш? То, значить, правда?!


На третій день було те саме, іще й нове – Іван підбив Марійці око.

Четвертого дня вночі трохи подушив за шию.

На п’ятий затопив у обличчя кулаком.

Шостого – викручував руки і нагинав головою до підлоги.

Ще за тиждень – штовхав у груди і обзивав марою!

А потім – почав усе спочатку…


Першу дитину Марійка «нагуляла», це так для села виходило: бо жили молоді перший місяць після весілля нерозписані, і мати Марійки, нещаслива вдова Зойка, дуже боялася, що вже й не розпишуться ніколи.

Коли ж почула Марійка під серцем дитя, сказала про те чоловікові – і поїхали вони до його батьків похвалитися.

А там, у комунальній квартирі, – Марійка тільки очі витріщила: її молодий чоловік за столом випив нахильці аж три чарки горілки – і завівся зі своїм батьком битися! У кімнаті зчинилася страшна буча, крик і вереск…

Чоловіки між собою билися, а Марійчина свекруха, Рузя, вийшла у двір, сіла на лавочку біля під’їзду, заклала ногу на ногу, аж стало видно ніжно-блакитні краєчки теплих із начосом панталон, і спокійно закурила сигаретку, розбороняти чоловіка із сином вона не збиралась.

– Оце у нас, Марійко, аби ти знала, усе життя так, ти теж звикай, – коли Марійка вибігла надвір, сказала їй свекруха.

– Та вони там дуже б’ються! А якщо мій Іван уб’є свого тата?

– Не уб’є!

– Та я все ж таки піду…

– Воно тобі треба?


Але бійку було вже добре чути крізь відчинені вікна аж на вулиці.

– Ви мене не розумієте ні грама! – кричав Марійчин молодий чоловік у кімнаті до свого батька. – Ви мене все життя ні за що не мали! Ви все життя мене мучили!

– А щоб ти був не народився, відьмин ти син! – батько турнув кулаком сина в ніс.

Відгуки про книгу Свята Марійка - Зінаїда Валентинівна Луценко (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: