Кров і правда - Alina Pero

Я стою за кулісами, напружено розминаючи кисті. Кулаки стискаються, м’язи гудуть від напруги.

— А тепер, дами та панове! — голос ведучого розриває повітря. — Головний бій вечора!

Гул у залі наростає, люди починають кричати:

— Мамба порве його!
— Фантом, не здохни швидко!
— Чорт, він взагалі знає, з ким вийшов битися?

Відчувається напруга. Відчувається кров.

Я роблю крок уперед.

— У червоному куті – справжня машина для вбивств, непереможний боєць, той, хто не знає поразок… МАМБА!

З гуркотом виходить мій суперник – високий, м’язистий, із кам’яним виразом обличчя. Його очі холодні, байдужі. Для нього це просто ще один бій. Ще один переможений.

Зал вибухає.

— МАМ-БА! МАМ-БА! МАМ-БА!

— А в синьому куті – ФАНТОМ!

Шум посилюється – одні кричать моє ім’я, інші сміються, що я довго не протримаюся.

— Фантом, тобі кінець!
— Вже можна ставити гроші на Мамбу?
— Давай, хлопче, доведи, що ти не дарма тут!

Я піднімаю голову і дивлюся в клітку. Атмосфера – ніби перед стратою.

Це мій шанс. Це мій кінець.

Гонг.

Мамба кидається вперед, і я ледь ухиляюся від удару.

Швидкий.

Занадто швидкий.

Я намагаюся тримати дистанцію, але він тисне, змушуючи мене захищатися.

Перше зіткнення – його кулак розбиває мені губу.

Другий удар – у корпус, і я задихаюся від болю.

Чорт.

Я вириваюся з-під його атак і контратакую – правий хук. Мамба навіть не здригається.

— Серйозно? — усміхається він.

Я не здаюся. Я повинен виграти.

Заради брата.

Заради себе.

Бій триває, секунди розтягуються у вічність. Кров тече по обличчю, тіло болить, але я стою.

Я ще тут.