Кров і правда - Alina Pero

Я повертаюся до боксу, намагаючись виглядати спокійно. Хоча всередині все кипить.

Два дні.

Два кляті дні, і я вийду проти Мамби.

Знову беру в руки ключі й підходжу до машини, яку ремонтував до того, як прийшов Хромий. Робота – це добре. Вона допомагає не думати.

– Це хто був? – тихий шепіт змушує мене зупинитися.

Я навіть не підводжу голови, вже знаю цей голос.

Ярослав.

Стоїть поруч, схрестивши руки на грудях, і уважно дивиться на мене.

– Це не наш клієнт, – додає він ще тихіше.

Я кладу ключ на бік машини, швидко оглядаюся навколо. Колеги зайняті роботою, ніхто нас не слухає.

– Ні, – відповідаю пошепки. – Це з клубу.

Ярослав стискає губи в тонку лінію.

– Що він хотів?

Я кидаю на нього короткий погляд.

– А ти як думаєш?

Його очі звужуються.

– І хто суперник?

Я знову озираюся, навіть на секунду затримую дихання. Підходжу ближче й шепочу ледь чутно:

– Мамба.

Очі Ярика розширюються. Він відступає на крок, ніби я тільки що повідомив йому смертний вирок.

– Бляха… – видихає він. – Я, звісно, не фанат ваших боїв, але навіть я чув про Мамбу. Це ж… смерть від одного удару!

Я мовчу.

– Скажи, що ти відмовився.

Я дивлюся йому прямо в очі.

Він усе розуміє ще до того, як я кажу:

– У мене немає вибору, ти ж знаєш.

Ярослав стискає кулаки.

– Вибір завжди є, Артем.

Я нічого не відповідаю.

Просто повертаюся  й продовжую свою роботу.