Кров і правда - Alina Pero

Артем поїхав на роботу, а я залишилася в його квартирі. Тиша навколо давить, але я не можу просто сидіти, склавши руки.

Я відкриваю ноутбук, заходжу в свій тимчасовий акаунт і знову починаю копати. Те, що я почула тієї ночі в клубі, не дає мені спокою. Корупція, відмивання грошей, підставні бої – все це набагато серйозніше, ніж я думала спочатку.

Мені потрібно більше доказів.

Я пишу повідомлення своєму контакту в пресі:

"Є інформація про брудні гроші в підпільних боях. Мені потрібна допомога."

Намагаюся залишитися непомітною, але вже через пів години отримую відповідь.

"Ти не перша, хто це копає. Останнього журналіста знайшли в річці. Будь обережна."

Серце стискається.

І тут дзвінок. Незнайомий номер.

Я беру слухавку.

— Ти вперта. Це погано, — голос хрипкий, чужий. — Ми вже попереджали.

Холод пробігає по спині.

— Відвали, — намагаюся сказати жорстко.

— Якщо не зупинишся, наступного разу ми поговоримо інакше.

Гудки.

Я тримаю телефон у руці, відчуваючи, як накочується паніка.

І саме в цей момент двері грюкнули.

Артем.

Він стоїть у коридорі його обличчя напружене. Він дивиться на мене, а потім різко скорочує відстань між нами.

— Що ти зробила?

— Нічого, — я ховаю телефон за спиною.

— Юля! — його голос різкіший, ніж зазвичай. — Ти знову копала?

Я мовчу, але моя тиша говорить за мене.

Він роздратовано видихає, проходить повз мене.

— Я казав тобі зупинитися.

— Це важливо, Артеме.

— Важливо? — Він повертається до мене, в його погляді злість і... страх? — Ти навіть не уявляєш, з ким зв’язалася!

— І що, мені просто сидіти й нічого не робити?

— Так! Якщо хочеш залишитися живою!

Його голос луною розноситься квартирою.

— Вони вже попередили мене.

— Що? — Він завмирає.

Я простягаю йому телефон із останнім повідомленням. Артем стискає щелепи, його кулаки напружуються.

— Все. З цього моменту ти не робиш більше нічого. Ніяких розслідувань. Ніяких питань.

— Ти не можеш мені заборонити.

— Можу, — його очі темніють. — Бо якщо ти не зупинишся, тебе просто зітруть із лиця землі.

Напруга між нами загострюється.

Я знаю, що він правий. Але я не можу просто кинути все.

— Артеме…

— Ні. Все. Кінець.

Він проходить повз мене і грюкає дверима в іншу кімнату.

Я залишаюся стояти посеред кімнати, стискаючи телефон у руках.

Я не можу зупинитися.