Кров і правда - Alina Pero

Відвезти гроші, збрехати батькам

Я стою перед дзеркалом і дивлюся на себе.

Синці майже зійшли, розсічення загоїлися. Якщо не придивлятися, можна сказати, що все гаразд.

Я відкриваю шкафчик й дістаю джинси й футболку. Темні, непримітні. Байк уже прогрітий – пора їхати.

***

Дорога довга, але мені це на руку. Я не хочу думати про розмову, яка мене чекає.

Коли повертаю у двір, бачу батька. Він порається біля машини – стара "Лада", яку він ремонтує вже другий рік.

– Артем? – здивовано підіймає голову, витираючи руки ганчіркою.

Я киваю, знімаю шолом.

– Як ти? Чому не попередив, що приїдеш?

– Хотів зробити сюрприз, – намагаюся посміхнутися.

Двері будинку відчиняються, і виходить мама. Втомлена, змарніла, але, побачивши мене, її очі на мить спалахують.

– Синку… – вона підходить і обіймає мене так міцно, що стає важко дихати. – Ти так рідко приїжджаєш.

Я відчуваю її тремтіння.

– Я тут, мам, все нормально.

Це брехня. Усе далеко не нормально.

***

Через годину я сиджу на кухні, слухаючи, як мама розповідає про брата.

– Сьогодні у нього краще самопочуття. Лікар сказав, що лікування дає результати, але потрібно ще кілька курсів…

Я киваю, але всередині все стискається.

Я дістаю конверт і кладу його на стіл.

– Це на лікування, – кажу, уникаючи погляду.

Батько мовчить.

Мама здивовано дивиться на мене.

– Артем… Це ж… Де ти взяв такі гроші?

Холодним голосом відпрацьовую заздалегідь продуману брехню:

– Додаткова робота. Мене взяли на хорошу халтуру, непогано заплатили.

Батько дивиться на мене довго. Його погляд свердлить мене наскрізь, наче він щось підозрює, але не говорить.

– Ти точно в порядку? – питає тихо.

– Так, – швидко відповідаю. – Усе добре.

Брехня.

Я знаю, що наступний бій може стати останнім. Але вибору немає.

Заради брата. Заради батьків.

Я продовжу.