Месопотамія - Сергій Вікторович Жадан
— Розкажи про себе, — попросив Фіма. — Чим ти цікавилася в дитинстві? Хлопцями?
Чорт, — подумав, — зараз вона мене пошле.
— Хімією, — відповіла Оля.
— Хімією? — здивувався Фіма. — Розумію: формули, колби, кислоти. Багато в тебе друзів було?
Чорт! — знову похопився.
— Так, — відповіла на це Оля, — в нас цілий гурток був.
— І чим ви там займались? — поцікавився Фіма. — Справді хімією?
Чорт! Чорт!
— Ми ставили досліди.
— Експериментували разом?
!!!!!!!!!!!!
— Ми всі, — сказала раптом Оля, — були закохані в хіміка. Він був старий і красивий. Тобі подобаються старі чоловіки?
— Старі? Що ти! — якось недоладно відповів Фіма, гарячково думаючи, про що говорити далі.
— У нього були красиві пальці, — не дала йому продовжити Оля. — Коли він торкався мене, мені ставало холодно. А потім я вся починала горіти.
— Він торкався тебе? — не зрозумів Фіма.
— Так, — підтвердила вона. — Мені було п'ятнадцять. Мені хотілося дізнатися про всі таємниці життя. Відчути всю насолоду цього світу. Тому я вибрала саме його — дорослого й досвідченого, з красивими пальцями. Він був моїм першим чоловіком.
— Як це? — не відразу зрозумів Фіма.
— У плані сексу, — повернулась до нього Оля. — У нас із ним це сталося просто в класі після уроків. На мені була зовсім коротка форма, йому навіть не довелося мене роздягати.
Оля дістала нову сигарету.
— А потім? — Фіма важко ковтнув слину й послабив вузол краватки.
— А потім він помер, — охоче пояснила Оля. — Не відразу, звісно, не після нашого з ним сексу. Десь через рік. Серце. Ми класом ходили на похорон. Після нього лишилась красива вдова. Трішки заповна, але взагалі нічого, як на її вік. Підкинеш мене додому? — спитала несподівано.
Дорогою вони мовчали. Але й дорога була короткою.
Вдóви, думав Фіма, вдóви — ті напевне. Вдовам туди пряма дорога. Їх там чекають із розпростертими обіймами. Вдови — найкращі коханки. Найвитриваліші. Найнеспокійніші. Його першою жінкою була вдова. Це була чи не єдина її перевага. Знайома батьків. Кандидат наук. Більшість знайомих його батьків були кандидатами наук. У дитинстві Фіма був переконаний, що кандидати наук становлять більшість населення цього міста. А доценти становлять його меншість. Доцентів серед їхніх знайомих теж вистачало. У них була солідна родина, Фіма виростав у порядному середовищі. У принципі, маючи таку кількість знайомих кандидатів, важко було переспати вперше з кимось іншим. Вдова сама виявила ініціативу, запропонувала дружбу, обіцяла протекцію під час вступу, давала консультації. Одна з консультацій у неї вдома завершилась дещо зашвидким сексом. Фіма не опирався. Хай буде кандидат, — подумав. Потім вона справді допомогла під час вступу, хоча між ними більше нічого не було. Сподіваюсь, їй не сподобалось, — думав Фіма. Але з вдовами після цього був обережний. З вдовами ніколи не знаєш, як вийде, — гадав він тепер, курячи на балконі й розглядаючи золоті вогні в старих будинках над рікою. З вдовами він був обережний настільки, що, навіть почавши власну справу, намагався брати на роботу лише заміжніх. Бажано середнього віку. Бажано із золотими зубами. Це дисциплінувало.
Уночі він написав їй повідомлення. Щось про те, що цієї пізньої пори, коли над вулицями в липкому повітрі проносяться демони й дим на кухнях гусне, пахнучи маком і шоколадом, він, як старий потяганий пірат, видивляється серед бузкової ночі вогні її помешкання й відчуває своїм гострим щурячим нюхом, як ніжно пахне її шкіра, відчуває, як вона легко провалюється у свої сновидіння, ніби в крихкий і невагомий різдвяний сніг, і доки кристали морозу запікаються їй на вустах, він несе свою вахту, охороняючи її спокій і розганяючи демонів своїми кубинськими сигаретами. Перечитав, подумав, що про мак — це зайве. Вирішив повідомлення знищити. Натиснув щось не те, есемес таки надіслалося їй. Стояв і з острахом чекав: відпише чи ні. Десь о четвертій ранку, коли останні демони розтанули в ранкових сутінках, телефон сів.
Вона передзвонила сама, по обіді.
— А що ти про шоколад писав? — поцікавилась.
Фіма почав виправдовуватись, вигадувати плутану таємничу історію про події минулої ночі, про підозрілих знайомих та їхні родинні проблеми, про пізні дзвінки й нічні істерики, про марні спроби всіх заспокоїти й помирити, про виклики таксі й поїздки крізь нічне місто, про відверті погрози й урочисті присягання. Шоколаду в цій історії місця відверто не було, він геть заплутався й просто запропонував зустрітись.
У грузинів, куди вони прийшли, вона привіталася з офіціантом, той упізнав її, весело відгукнувся, поважно кивнув Фімі. Відразу почав щось радити, від чогось відговорювати. Фіма спеціально одягнувся неофіційно, себто в літню сорочку й світлі брюки, і без краватки почувався невпевнено — наче пес, якого вперше на ніч спустили з ланцюга. Найбільше йому хотілося назад — на ланцюг. Звідки він її знає? — думав, підозріло дивлячись на офіціанта. Це якось пов'язано з її минулим? Скільки чоловіків лишилось у цьому її минулому? Вона що, з усіма ними буде вітатись? Фіма нервував і якось несподівано для самого себе напився. Олю це тішило, молодець, говорила, пий, тобі так краще. Він пив, але пильності не втрачав, головне, нагадував собі, не проговоритись, не дати їй зрозуміти, головне — без натяків. Спочатку заговорив про роботу, назвав замовників продажними суками, прикусив язика, перейшов на політику, розповів історію про депутатів від партії влади, які користуються послугами хлопчиків за викликом, знову обірвався на півслові, згадав кримінальну хроніку, випадок із закритою сауною, у якій накрили священиків, але тут навіть вона попросила його замовкнути. Зрештою перейшов до новин спорту. Подивився на офіціанта, сказав, що той, очевидно, колишній боксер — такий у нього м'ятий ніс. Так і є, підтвердила Оля, він боксер. А звідки ти його знаєш? — не витримав-таки Фіма. Буде що буде, плавав він алкогольним туманом, але я маю це знати. Ну як звідки? — відповіла Оля. — Він до нас у бар ходить. За Манчестер уболіває. Дивно, правда? Він приходить до мене, я приходжу до нього. Таке враження, що вся публіка ресторанів — це офіціанти з інших закладів. Тобі подобаються офіціанти? — спитала.
— Офіціантки, —
