Українська література » Сучасна проза » Рукопис, знайдений у Сараґосі - Ян Потоцький

Рукопис, знайдений у Сараґосі - Ян Потоцький

Читаємо онлайн Рукопис, знайдений у Сараґосі - Ян Потоцький
тканину.

— Навіщо чотири ложа? — запитав я.

— Щоб можна було переходити з одного на інше, коли спека не дозволяє заснути, — відповіла незнайомка.

— Але навіщо ці ложа такі великі? — додав я через якийсь час.

— Часом принцеса, коли її мучить безсонниця, має звичку запрошувати своїх дам. Але перейдемо до купальні.

Це була кругла кімната, викладена перламутром, облямованим коралами. Довкола стелі шнур з великих перлин підтримував торочки з коштовних каменів однакової величини й чистоти. Стелю утворювала монолітна велика скляна шиба, крізь яку можна було бачити, як плавають золоті китайські рибки. Замість ванни посеред кімнати знаходився круглий басейн, обкладений навкруг штучною пінкою, з якої стирчали найрідкісніші індійські мушлі.

Бачачи це, я не зміг стримати виявів захвату й вигукнув:

— Ах, синьйоро, земний рай — ніщо порівняно з цією чудесною садибою.

— Земний рай! — нажахано й мало не в розпачі вигукнула молода жінка. — Рай! Це ти щось сказав про рай? Прошу тебе, синьйоре Роматі, не висловлюйся таким чином, дуже тебе прошу; а зараз ходи за мною.

Ми перейшли до пташника, наповненого всіма видами тропічних птахів і всіма милими співаками наших країв. Там стояв стіл, накритий тільки для мене.

— Як ти можеш припускати, синьйоро, — звернувся я до своєї прекрасної провіднички, — що хтось зможе подумати про їжу в цьому божественному палаці. Я бачу, що ти, синьйоро, не маєш наміру скласти мені компанію. Я ж, зі свого боку, не відважуся сісти до столу сам, хіба що за умови, що ти розкажеш мені детальніше про принцесу, яка володіє всіма цими чудесами.

Молода жінка вдячно усміхнулася, подала мені їжу, сіла і почала так:

Історія принцеси Монте-Салерно

— Я є донькою останнього принца Монте-Салерно…

— Як це? Ти, синьйоро?

— Я хотіла сказати, принцеса Монте-Салерно — але не перебивай мене.

— Принц Монте-Салерно, який походив від давніх незалежних принців Салерно, був іспанським ґрандом, головнокомандуючим, головним адміралом, старшим конюшим, старшим гофмаршалом, старшим ловчим, одне слово, поєднував у собі всі верховні посади Неаполітанського королівства. І хоча сам він перебував на королівській службі, серед його придворних було багато дворян, серед яких були й титуловані. Серед цих останніх був маркіз Спінаверде, перший придворний принца, якому той беззастережно довіряв, як і його дружині маркізі Спінаверде, першій дамі у почті дружини принца. Мені тоді було десять років — я хотіла сказати, що єдиній доньці принца Монте-Салерно було десять років, коли померла її мати. Тоді обоє Спінаверде покинули дім принца: чоловік — щоб зайнятися управлінням усіма маєтками, дружина ж — моїм вихованням. В Неаполі вони залишили найстаршу доньку, Лауру, яка мала при принці досить двозначне становище. Її ж мати й молода принцеса переїхали на проживання до Монте-Салерно. Вихованню Ельфріди приділяли не надто багато уваги, зате старанно привчали її слуг виконувати будь-які мої примхи.

— Твої примхи, синьйоро?

— Не перебивай мене, синьйоре, я вже один раз тебе попросила, — сердито відповіла вона, після чого продовжила:

— Мені часто приходила охота всіляко випробовувати терпіння моїх прислужниць. Я постійно давала їм суперечливі накази, і вони тільки половину з них могли виконати; тоді я карала їх щипанням чи вштрикуванням шпильок в руки й ноги. Невдовзі усі покинули мене. Маркіза прислала мені інших, але й ці не змогли довго зі мною витримати. Тим часом мій батько важко захворів, і ми переїхали до Неаполя. Я нечасто бачилася з батьком, але обоє Спінаверде не покидали його ні на хвилину. Нарешті він помер і в заповіті призначив маркіза єдиним опікуном доньки й управляючим усіма її маєтками.

Похорон затримав нас на кілька тижнів, після чого ми знову повернулися до Монте-Салерно, де я знову почала щипати моїх прислужниць. У цих невинних заняттях минули чотири роки, які були для мене тим приємнішими, що маркіза завжди визнавала мою рацію, твердячи, що весь світ до моїх послуг і що нема достатньо суворої кари для тих, котрі не бажають мене слухатися.

Проте одного дня всі мої прислужниці одна за одною покинули мене, так що увечері я повинна була сама роздягатися. Від злості я розплакалася й побігла до маркзи, яка сказала:

— Дорога моя мила принцесо, витри свої гарні оченята; сьогодні я сама тебе роздягну, а завтра приведу тобі шість жінок, якими ти, без сумніву, будеш задоволена.

Наступного ранку, коли я прокинулася, маркграфиня представила мені шістьох молодих і напрочуд гарних дівчат, вигляд яких навіть певним чином схвилював мене. Самі вони, здавалося, також були схвильовані. Я перша заспокоїлася, вискочила в самій сорочці з ліжка, обняла їх усіх по черзі й запевнила, що їх ніколи не буду ані щипати, ані лаяти. І справді, хоч, одягаючи мене, вони поводилися часом незграбно або насмілювалися не слухатися, я ніколи на них не сердилася.

— Але ж, синьйоро, — промовив я до принцеси, — хто знає, чи ті молоді дівчата не були переодягненими хлопцями.

Принцеса гордовито випросталась і відповіла:

— Синьйоре Роматі, я просила тебе, щоб ти мене не перебивав, — і після цих слів продовжила далі так:

— У день, коли мені виповнилося шістнадцять років, до мене прийшли з візитом знатні особи. Це були: державний секретар, іспанський посол і герцоґ Ґвадаррама. Цей останній приїхав просити моєї руки, двоє інших товаришили йому, виключно щоб підтримати його прохання. Молодий герцоґ був дуже гарної зовнішності, і я не стану заперечувати, що він справив на мене велике враження. Увечері ми вийшли на прогулянку в сад. Ледь ми пройшли пару кроків, як з-поміж дерев вискочив розлючений бик і кинувся просто на нас. Герцоґ заступив йому дорогу з плащем в одній і шпагою в другій руці. Бик на мить затримався, але тут же рвонув на герцоґа й упав пробитий його клинком. Мені здавалося, що я завдячую життям відвазі й спритності молодого герцоґа, але наступного дня довідалася, що його конюший навмисне привів до нас бика і що його пан хотів у цей спосіб зробити мені послугу, згідно зі звичаями своєї країни. Тоді я замість вдячності розлютилася за той страх, який пережила, і відхилила пропозицію його руки.

Мій вчинок надзвичайно сподобався маркізі. Вона скористалася цією нагодою, щоб познайомити мене з усіма перевагами свободи, і з’ясувала, яких би я зазнала втрат, змінивши свій статус і обравши собі пана. Невдовзі після цього той самий державний секретар приїхав до нас у товаристві іншого посла й можновладного герцоґа Нудель-Гансберзького. Цей

Відгуки про книгу Рукопис, знайдений у Сараґосі - Ян Потоцький (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: