Історія світу в 10 1/2 розділах - Джуліан Патрік Барнс
— Правильно, — злегка кивнувши, відказала міс Ферґюссон. — Такі люди, як мій батько, не погодилися б, звісно. Вони б сказали, що такі порівняння — це просто повітряні замки. Буквально.
Вона стримано всміхнулася до міс Лоґан, яка питальним поглядом заохотила її продовжувати.
— Такі люди сказали б, що німб із хмари — то суто природне явище. Уночі й кілька годин після світанку верхівку гори чітко видно, але коли рівнина нагрівається на ранковому сонці, нагріте повітря випаровується на ту висоту. Наприкінці дня, коли все охолоняє, німб зникає. Для… науки це не диво, — осудливо наголосивши слово «наука», мовила вона.
— Це чарівна гора, — зауважила міс Лоґан.
Голова експедиції виправила її:
— Це — свята гора!
Вона роздратовано зітхнула.
— Завжди в усього є два пояснення. Тому нам і дано свободу волі, щоб ми обирали правильне. Мій батько не зміг зрозуміти, що його пояснення світу так само спираються на віру, як і мої. На віру в ніщо. Йому все — то пара, то хмара і повітря. Але хто створив пару, хто створив хмару? Хто зробив так, аби Ноєву гору щодня прикрашала благословенна хмара?
— Точно, — сказала міс Лоґан, не зовсім погоджуючись.
Того дня вони зустріли вірменського священика, який розповів їм, що на гору, до якої вони прямують, ніхто ніколи не сходив і, понад те, ніколи й не зійде. Коли міс Ферґюссон ввічливо пригадала доктора Паррота, священик сказав, що вона помиляється. Може, вона плутає Масис — Великий Арарат — із вулканом далі на південь, який турки називають Сіппан-Даґ. Ноїв ковчег перед тим, як зупинитися на своєму місці, зачепив верхівку Сіппан-Даґу й збив її шапку, тим відкривши підземний вогонь. Та гора, відзначив священик, приступна людям, але не Масис. У цьому, як мало в чому, думки християн і мусульман сходились. І понад те, вів далі священик, хіба це не доведено Святим Письмом? Гора перед вами — місце зародження людства, і, звернувся він до дам, виправдально осміхнувшись, з огляду на делікатність теми, адже Наш Спаситель звертався до Никодима: людина не може вдруге ввійти в материнське лоно й народитися знов.
На прощання священик дістав із кишені маленький чорний амулет, затертий до блиску за багато століть. То, запевнив їх він, шматок бітуму, яким колись був засмолений Ноїв ковчег, і ця річ дивовижним чином відвертає лихо. Оскільки дам так цікавить Масис, то, може…
Міс Ферґюссон увічливо зреагувала на цю торговельну пропозицію в тому дусі, що коли людині не можна сходити на гору, то малоймовірно, що цей бітум походить саме з судна Патріарха. Проте вірменин не бачив тут ніякої суперечності. Може, його приніс у долину птах, як голубка — оливкову гілку. А може, ангел. Хіба не існує переказу, що святий Яків тричі намагався зійти на Масис, і на третій раз йому з’явився ангел та повідомив про заборону, але подарував дошку від Ковчега, і на тому місці, де святий її отримав, було засновано монастир Святого Якова?
Вони розійшлися, так і не сторгувавшись. Міс Лоґан, яку знітили слова Спасителя до Никодима, думала не про них, а про бітум: чи не цим матеріалом художники зачорнюють тіні на картинах? Натомість міс Ферґюссон просто роздратувалася: по-перше, намаганням надати такого дурного значення рядку Писання, а по-друге, нахабним торгом з боку священика. Враження про східних священиків, які не лише підтримували віру в чудесну силу людських зубів, а й приторговували фальшивими реліквіями, у неї були ще попереду. Це було жахливо. За це їх буде покарано. Без сумніву, буде. Міс Лоґан нерішуче поглядала на очільницю експедиції.
Наступного дня вони перетнули нескінченно-безжальну рівнину, порослу очеретами й жорсткою травою — розраду оку давали тільки зграйки дрохв і чорні намети курдів-кочовиків. Заночували вони в малому селі в дні їзди до гори. Поївши білого сиру й солоної форелі з озера Ґокчай[15], дві жінки стояли серед темного повітря й запаху абрикос і дивилися на гору Ноя. Хребет перед ними мав два окремі піки: Великий Арарат — масивна, плечиста гора, подібна до фортеці з зубцями, і Малий Арарат, приблизно на чотириста футів нижчий, — елегантний конус із рівними, правильними боками. Міс Ферґюссон не видалося порожньою фантазією уподібнювати зріст і форму двох Араратів до первинного поділу людства на дві статі. Цією думкою вона з міс Лоґан не поділилась, оскільки та поки що виявляла прикру несприйнятливість до трансцендентного.
І немовби на підтвердження приземленості свого розуму міс Лоґан у той момент зізналася, що з дитинства їй було дуже цікаво, як так сталося, що Ковчег зміг сісти на верхівку гори. Чи пік висунувся з води й протнув кіль, зупинивши судно? Бо якщо ні, то як Ковчег не зсунувся з місця, коли поступово почали відступати води?
— Інші люди до тебе теж над цим думали, — без поблажливості відказала міс Ферґюссон. — Марко Поло стверджував, що гора має кубічну форму, що, безумовно, могло все пояснити. Мій батько, певне, погодився б із ним, коли б над цим замислився. Але тепер ми бачимо, що річ не в тому. Ті, хто підіймався на вершину Великого Арарату, повідомляють, що неподалік верхівки є долина з відложистими схилами. Вона, — уточнила міс Ферґюссон, ніби міс Лоґан по-іншому б не зрозуміла, — має приблизно такий розмір, як Ґрін-парк у Лондоні. Це могло бути природним і безпечним місцем висадки.
— То Ковчег не зупинився на самій верхівці?
— У Писанні цього й не сказано.
У міру наближення до Архурі, розташованого на висоті понад шість тисяч футів над рівнем моря, температура повітря ставала дедалі лагіднішою. У трьох милях нижче від села вони побачили перші зі священних виноградників праотця Ноя. Лоза щойно відцвіла, і між листям де-не-де видніли крихітні зелені виноградини. Селянин відклав свою грубу мотику й провів несподіваних гостей до сільського старійшини, який чемно, але без особливого подиву подякував за подарований порох. Міс Лоґан така ввічливість інколи дратувала. Старійшина поводився так, ніби групи білих жінок регулярно приносять йому порох.
Тим часом міс Ферґюссон залишалася такою, як і була, — цілеспрямованою і діловою. Було домовлено, що ближче до вечора їх проведуть до монастиря Святого Якова; заночують вони в селі, а потім наступного дня повернуться до церкви, щоб продовжити паломництво.
Монастир стояв понад потоком Архурі на дні великої ущелини, яка починалася майже від верхівки гори. Він складався з церкви, хрестоподібної в плані, збудованої з вулканічного каменю. Зусібіч до неї тулилися різні маленькі житла, як поросята навколо свині. Коли експедиція увійшла