Історія світу в 10 1/2 розділах - Джуліан Патрік Барнс
Прокинувшись, вона сказала, що не має сили, що всі кістки в неї затерпли. Вона не мала ні сил, ні апетиту. День вони перебули в печері, сподіваючись, що до ранку міс Ферґюссон покращає. Міс Лоґан почала розмірковувати, як змінилася жінка, що найняла її для експедиції, відколи прибула до гори. Приїхали вони сюди молитися за душу полковника Ферґюссона. Але поки що вони не молилися; Аманда Ферґюссон, здавалося, ніяк не може припинити суперечку з батьком; при цьому той Бог, про якого вона зараз веде мову, не скидається на Бога, який легко пробачить полковникові впертий гріх проти Його світла. Може, міс Ферґюссон зрозуміла. Чи принаймні вирішила, що батькова душа втрачена, відкинута, навіки засуджена? Чи саме так сталося?
Коли настав вечір, міс Ферґюссон сказала компаньйонці вийти з печери, доки вона поговорить із провідником. Це видавалося непотрібним, бо міс Лоґан не знала ні по-турецьки, ні по-російськи, ні по-курдськи, чи якою там мовою ці двоє розмовляли між собою; але зробила, як сказано. Вона стояла надворі, дивилася на вершковий місяць, боячись, щоб який-небудь кажан не залетів їй у волосся.
— Треба перенести мене так, щоб я могла бачити місяць.
Вони обережно, як стареньку, підняли її й поклали ближче до входу в печеру.
— Ви маєте вирушити завтра з першим променем сонця. Чи повернетесь — неважливо.
Міс Лоґан кивнула. Вона не сперечалася, бо розуміла, що не переможе; не плакала, бо розуміла, що за це отримає суворий докір.
— Я пам’ятатиму Святе Письмо й чекатиму на Господню волю. На цій горі воля Божа виявляється вповні. Я не уявляю собі кращого місця, щоб прийти до Нього.
Міс Лоґан і курд по черзі сиділи біля неї вночі. Місяць, тепер майже повний, осявав підлогу печери, де лежала Аманда Ферґюссон.
— Мій батько захотів би додати до цього музики, — в якийсь момент сказала вона. Міс Лоґан, погоджуючись, усміхнулася, чим роздратувала очільницю. — Ти не можеш знати, що я маю на увазі!
Міс Лоґан одразу погодилася вдруге.
Було тихо. У сухому холодному повітрі стояв запах диму.
— Він вважав, що картини мають рухатися. Щоб було і світло, і музика, і пічне опалення. Він вважав, що за цим майбутнє.
Міс Лоґан, яка все одно нічого не зрозуміла, вирішила, що краще не відповідати.
— Але це не майбутнє, ні. Поглянь на місяць. Місяцю не потрібна музика й кольорова підсвітка.
Міс Лоґан усе ж взяла гору в останній короткій суперечці — радше рішучим жестом, ніж словом, — і залишила міс Ферґюссон обидві пляшки розталого снігу. Також та дозволила лишити собі два лимони. На світанку міс Лоґан, тепер уже з пістолетом на поясі, вирушила вниз разом із провідником. Вона почувалася рішуче, але не знала точно, як краще діяти далі. Наприклад, вона уявляла собі, що коли до землетрусу мешканці Архурі не мали охоти підійматися на гору, то ті з них, хто лишився в живих, тепер не підуть туди й поготів. Так що їй, можливо, доведеться шукати допомоги в дальшому селі.
Коней не було. Курд видав довгий горловий звук, який вона розцінила як вираз розчарування. Дерево, до якого їх припинали, залишалося на місці, але коні зникли. Міс Лоґан подумала, що вони запанікували, відчувши тремтіння землі, розірвали всі пута й побігли геть. Пізніше, йдучи за курдом до села Архурі, міс Лоґан домислила інше пояснення: ймовірно, коней украли ті гостинні кочовики, з якими вони зустрілися першого ранку.
Монастир Святого Якова був зовсім зруйнований, і вони проминули його, не спиняючись. Коли вони підійшли до руїн Архурі, курд дав міс Лоґан знак почекати й пішов на розвідку в село. За двадцять хвилин повернувся, в загальнолюдському жесті хитаючи головою. Обходячи поруйновані будинки, міс Лоґан не могла не помітити, що землетрус убив усіх селян, але не пошкодив лози, яка — коли вірити міс Ферґюссон — була тим самим джерелом спокуси й кари.
До людських жител вони дійшли ще за два дні. У гірському селі на південний захід звідти провідник показав їй дім вірменського священика, який більш-менш розмовляв французькою. Вона сказала йому, що потрібно негайно організувати рятувальну експедицію на Великий Арарат. Священик сказав, що курд, без сумніву, вже зайнятий її організацією. Щось у його поведінці підказувало: він не зовсім вірить її історії про сходження майже на вершину Масису, про неприступність якого відомо і селянам, і святим людям.
Цілий день вона чекала на курда, але не дочекалася; розпитавши, виявила, що чоловік залишив селище, щойно провів її до священика. Міс Лоґан така зрадницька поведінка засмутила й розсердила, вона енергійно висловилася з цього приводу вірменському священикові, який кивнув і пообіцяв молитися за міс Ферґюссон. Міс Лоґан прийняла цю підтримку, але замислилася, чи допоможе проста молитва в місцевості, де люди додають до прохання підношення у вигляді зуба.
Лише за кілька тижнів, лежачи на твердій койці в каюті брудного пароплава з Трапезунда, вона подумала, що курд, який весь час був із ними, якраз точно й чесно виконав волю міс Ферґюссон — адже вона гадки не мала, про що вони говорили останньої ночі в печері. Може, міс Ферґюссон якраз і сказала йому провести компаньйонку в безпечне місце, після чого втекти.
Міс Лоґан також міркувала про падіння міс Ферґюссон. Вони йшли осипом, каміння могло сповзати, йти було важко, але саме в той момент вони перетинали відносно відложистий схил, а очільниця експедиції взагалі стояла на товстій смузі граніту, коли впала. То була магнітна гора, де не працює компас, де легко розгубитися… Ні, річ не в тому. Питання, якого вона уникала, полягало в тому, чи міс Ферґюссон не виявилася знаряддям власного падіння — на досягнення чи підтвердження того, чого сама хотіла досягти чи підтвердити. Коли вони вперше зупинилися перед горою з німбом, міс Ферґюссон стверджувала, що все має два пояснення, і кожне з них спирається на віру, і волю нам дано, щоб обирати… Ця дилема ще багато років не давала спокою міс Лоґан.
7. Три прості оповідки
І
Я був нормальним вісімнадцятирічним юнаком — замкненим, сором’язливим, недосвідченим у
