Твоя дитинка - Ірина Михайлівна Лікович
Я, чесно кажучи, приголомшений. Ти стаєш до дiдька глибокою! А що буде через десять рокiв?
Цей рiк - тiльки тимчасовий перепочинок перед другою спробою.
Менi дуже хочеться, аби у нас з тобою все вийшло. Аби ми утворили гарну пару творчих людей, якi кохають i цiнують одне одного. Котрi живуть не заради добробуту i навiть не заради кохання. Просто це їм цiкаво i потрiбно. Бо дає змогу вийти на такий рiвень, на який сам, поодинцi, не вийдеш.
Усе залежитиме вiд нас. Я згоден з тобою, що це - усвiдомлений вибiр.
Коли ти поруч, то стаєш для мене УСIМ.
Твiй замрiяний Алоїз.
P. P. S
З Алоїзом вона так бiльше i не побачилася. Вiн поїхав в одне зi своїх численних журналiстських вiдряджень i зник. Його даремно розшукували рiднi, друзi, мiлiцiя. Нiна довго оговтувалася вiд шоку, важко перехворiвши на нервовий розлад. Але так i не наважилася повернутися додому.
Єдиною пам'яттю про нього залишилися електроннi листи, якi вiн їй писав майже щодня. Свого старшого сина, котрий вже давно ходить до нiмецької школи у Кельнi, вона назвала Алоїзом.
Коли нiкого нема поруч, вона навчає його найпростiшим українським словам, мрiючи коли-небудь показати йому свою Україну i тiнь папуги на стiнi закинутої хати у рiдному селi.
Iнодi їй сниться дитинство i вона прохоплюється зi сну. Тодi потайки гляне на сплячого Маркуса, котрий на сiмнадцять рокiв старший за неї. Поправить йому ковдру i, важко зiтхнувши, швидко зiтре сльозу.
Бо сталося так, як сталося. Кожне життя - результат прагнень людини, яка його проживає. Не менше й не бiльше. Тому той, хто скаржиться на своє життя - скаржиться на самого себе…
This file was created with BookDesigner program [email protected] 09.02.2011
Оглавление 1 2 3 4 1.1 2.1 3.1 4.1 1.3 2.3 3.3 4.3 1.4 2.4 3.4 4.4 1.5 2.5 3.5 4.5 1.6 2.6 3.6 4.6 1.7 2.7 3.7 4.7 1.8 2.8 3.8 4.8 1.9 2.9 3.9 4.9 1.10 2.10 3.10 4.10 1.11 2.11 3.11 4.11 1.12 2.12 3.12 4.12 1.13 2.13 3.13 4.13 1.14 2.14 3.14 4.14 1.15 2.15 3.15 4.15 1.16 2.16 3.16 4.16 1.17 2.17 3.17 4.17
