Українська література » Сучасна проза » Твоя дитинка - Ірина Михайлівна Лікович

Твоя дитинка - Ірина Михайлівна Лікович

Читаємо онлайн Твоя дитинка - Ірина Михайлівна Лікович
додасть Андрея.

Це приголомшить ще бiльше.

Пiзнiше читатимеш у лiжку. Звикнеш до тишi в цьому домi. Тiльки веселий крик та смiх дiтей, а iнколи - плач (бо хiба буває без цього?), розбавлятимуть атмосферу спокою. Думатимеш про цю щасливу пару, в якої ти оселилася.

I до тебе прийде розумiння iстини, з якою ти в душi нiколи не погоджувалася. Бо не розумiла її правильно.

Любити - означає дати волю.

Любити - означає вiдпустити.

Любити - означає перемогти своє его.

Ти мiркуватимеш, чи змогла б вiдпустити коханого в такий день до IНШОЇ!

Дати волю - це довiряти людинi. Вiдчувати її до самого дна почуттiв.

I раптом почуєш сильний грюкiт. Цей звук уперше виведе тебе зi звичайного на той час стану спокою. Не зрозумiвши, що коїться, твоє серце пiдскочить високо i торкнеться чогось старого, призабутого, давнього… I ти на мить забудеш, що ти - ТУТ, у Нiмеччинi.

Пам'ять зробить довжелезний стрибок. I твоя душа заболить. Ти багато чого роздивишся ТАМ. I вiд цього стане ще болiснiше.

Найбiльше з мистецтв - мистецтво пробачати.

Усвiдомивши це, ти нарештi заснеш. Але спатимеш чутливо й нервово, раз у раз прохоплюючись зi сну. Як у дитинствi.


3.16

Одного разу молодi принесли до них запросини на весiлля. Молодята весь час обiймалися. Наречена не випускала руки коханого. Вона навiть не зверталася до нього на iм'я, тiльки - «рибко моя».

Коли вони вийшли, батько плюнув їм услiд i сказав середущому:

- Ти бачив, сину, якi безсоромнi? Що мала курва собi дозволяє - обiйматися i цiлуватися на людях!

Увечерi мати знову плаче. Донька її заспокоює i навiть обiймає! Що трапляється дуже рiдко. Бо в родинi, де нiхто нiкого не обiймав, навчитися цьому важко.

Донька завжди пiдтримувала матiр. Тим паче тепер це можна робити вiдкрито.

Хлопцi прийняли нейтральну позицiю. I часто, коли мати їм дорiкала, чому її не захищають, вони вiдмовчувалися. Але дiвчина, уже випускниця, твердо стояла за матiр. Вiдстоювала справедливiсть.

Тепер мати вiдкрито розповiдала їй про стражденне життя з батьком, про те, що в них роками не було сексу.

А одного разу пiдiйшла до доньки й сказала:

- У мене є хороша новина для тебе.

- Яка? - запитала дiвчина.

- Ми не будемо жити з батьком! Вiн подав на розлучення… Але ти маєш посвiдчити в судi за мене. Мусиш розповiсти про все, що вiн iз нами робить! Скiльки вiн попив моєї кровi! Але скоро це закiнчиться. Молодший син залишиться з батьком, а ми зi старшим пiдемо геть. Житимемо в мiстi, у квартирi моїх батькiв. Ти згодна?

- Так! - аж засяяла вiд радощiв дiвчина. - Звичайно! А коли це буде?

- Думаю, за кiлька мiсяцiв. Коли вступиш до унiверситету, ми вже будемо самi.

- А що я маю казати на судi?

- Усе, що запитуватимуть. Маєш казати правду, - i тихо додала. - Аби всi знали, який вiн насправдi.

Якось до матерi прийшла колега.

- Хочу з тобою поговорити, - таємниче шепнула вона.

I вони з матiр'ю пiшли на город збирати помiдори…

Увечерi мати знову плакала.

- Мамо! Чому ви плачете? Адже ми маємо радiти. Скоро це все закiнчиться. Ми будемо самi й щасливi.

- Мене дуже сильно принизили в очах усього села.

- А що трапилося?

- Твiй батько…

- Що цього разу?

- Розповiдає усiм про мене рiзну гидоту! За що? Хiба я цього заслужила? Скажи менi: чи ходила я хоч один вечiр кудись?

- Нi…

- Чи гуляла з кимось?

- Не гуляла…

- Бачиш, а вiн у чайнiй плiткує, що я гуляю з нашим шкiльним шофером. I через це вiн подає на розлучення.

- З яким шофером? З дядьою Мiшою? Так у нього ж дружина! Вони - така гарна пара…

- Я знаю, що ми зробимо! - раптом вона пiдхопилась. - Ходiмо!

- Куди ви, мамо? - i побачивши, що та по схiдцях спускається вниз, донька зрозумiла, що вона прямує до батька. - Не треба, мамо! Я не йду до нього! Я боюся!

- Хiба ти за мене не заступишся? Скажи йому - тому, хто всi роки знущався з мене, а тепер ганьбить на всю околицю!

- Гаразд… Я йду… Але якщо вiн вас поб'є, то в цьому будете винуватi ви.

- Ходiмо! Я знаю, що робити!

Батько у крiслi читав газету.

- Геть звiдси! - скажено заволав вiн. - Я тобi казав, щоб ти не смiла зi своєю малою сучкою сюди заходити?!

- Чекай! - одразу зiрвалася на крик мати. - Я хочу тобi щось сказати! Чому ти розповiдаєш за мене всяку гидоту?!

Батько почервонiв. Дiвчина стояла за маминою спиною й трусилася вiд страху.

- Мамо, - тягнула її, - ходiмо звiдси!

- Залиш мене! Якщо боїшся, то йди! Тодi я знатиму, що тут нема кому за мене заступитися. I можу одразу вiшатися.

I донька залишилася…

- От! - крикнула мати до батька, показуючи на неї. - Вона тобi може довести, що то все брехня! Не тягалася я з Мiшою. Мала завжди була зi мною.

- Ха! - розлючено закричав батько. - Так ви трахалися втрьох! Хiба я не знаю, що ви обидвi - курви?

- Що? Та ти маєш хоч якусь совiсть?! Хiба я мало вiд тебе натерпiлася? Ти не думаєш, що пiсля твоїх дурних балачок

Відгуки про книгу Твоя дитинка - Ірина Михайлівна Лікович (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: