Українська література » Сучасна проза » Твоя дитинка - Ірина Михайлівна Лікович

Твоя дитинка - Ірина Михайлівна Лікович

Читаємо онлайн Твоя дитинка - Ірина Михайлівна Лікович
будуть недвозначнi погляди. Хтось iз юрби кине тобi квiтку. I ти спiймаєш її на льоту.

- Данке! (Дякую) - прокричиш удалину.

Любов - це завжди подяка!

До тебе усмiхатиметься незнайомець, що йтиме весь час поруч.

- А чи можна бiля тебе йти? - запитає вiн нiмецькою.

- Чому ж нi?

- О! Ти така мила! Як тебе звати?

- Нiна.

- О! Нiна! Нi-на! - промовить вiн по складах, нiби смакуючи. - Яке гарне iм'я. Звiдки ти? Чи, бува, не з Росiї?

- Нi.

- Дивно! А акцент такий, як у росiян. Тодi, мабуть, iз Чехiї?

- Нi.

- А звiдки?

- З України! Найпрекраснiшої країни на свiтi!

- У чому ж її прекраснiсть? Якби вона була така класна, ти сидiла б удома.

- Вона прекрасна тому, що я там народилася. I якщо ти не любиш свою Туреччину, то це - твоя проблема.

- А звiдки ти знаєш, що я - турок?

- Тому що в тебе турецькi риси обличчя.

- О! Ти така розумна! Така гарна. Нi-на… А мене звуть Омар. Нi-но! Може ти хочеш пива? Соку? Кави? Цигарок? Гамбургерiв? Дьонерiв? Сосисок?

- Нi, не хочу! - i, вiдчувши, як вiн кладе руку тобi на талiю, постараєшся зникнути в натовпi.

О, карнавал! Вiн триватиме й наступного дня. I ти знову окунешся в його води. I пропливаючи невеличкою протокою, раптом почуєш такi рiднi слова:

- Може, десь вдалинi ти чар-зiлля шукала, сонце-руту знайшла i мене зчарувала…

I несподiвано заплачеш.

Твоїх слiз не побачить нiхто. Їх змиватиме вода зi снiгом i вiдноситиме в Україну, щоб через тисячу кiлометрiв потрапити в горнятко твого коханого. Пiзнiше вiн вип'є чай iз твоїх слiз, присмачений малиновим варенням.

А ти все плакатимеш i спiватимеш пiсню, яку вiн надiслав тобi електронкою. Спiватимеш, сидячи на холоднiй брукiвцi далекого нiмецького мiста.

Потiм двiйко молодих спiвакiв встануть, збираючи капелюх iз грошима i нехитрi пожитки. I дiвчина запитає тебе ПО-УКРАЇНСЬКИ:

- Звiдки ти знаєш цю пiсню?

- Це улюблена пiсня мого хлопця. Але це було в iншому життi. Дуже давно…

- Ходiмо з нами на пиво?

- Гаразд!

Ти пiдеш iз Павлiною й Гарiком, кельнськими студентами з України, якi зароблятимуть грошi на наступний, найголовнiший день карнавалу! Карнавалу твого серця.

I ти стоятимеш пiд стiнами величного собору, тримаючи в руках холодне пиво i гарячий спогад про своє кохання.

Собор твоєї душi поєднався iз карнавалом серця. Це i є щастя, якого ти так прагла все життя.


3.17

Одного дня, вже пiсля свідчень, якi донька давала адвокатовi, вона прийшла додому ранiше. Занять у школi вже не було, тiльки - iспити. I випускний вечiр, на який дiвчина не йшла, бо не хотiла нi вiд кого просити грошей на сукню. Матерi ж казала, що просто не має бажання веселитися. Адже за своїми клопотами та навiть не здогадалася купити нове вбрання випускницi.

Iз батькiвської спальнi вона чує дивнi звуки. В її уявi одразу постають картини ґвалту чи побиття.

Нажахана дiвчина розчахує дверi.

- Мамочко! - зривається з її вуст слово i тут же в'яне.

Голi батько i мати лежать в обiймах. Уже розлученi чоловiк i жiнка. Тепер вони просто коханцi.

- Ану закрий дверi! - грубо озивається батько. - Чого витрiщилася?

Вона спускається на перший поверх i вiдкриває шафу, де колись лежали порножурнали. Вона не знає, чому це робить. Її увагу привертає розiрваний начетверо аркуш паперу. Складає шматки-обiрванцi докупи, на яких рiвним маминим почерком написано: «Мiй єдиний чоловiче! Я не знаю, чому ти це зi мною робиш. Але як би ти не поводився, маєш знати, що я кохала тiльки тебе. I кохаю. I кохатиму. Навiть пiсля смертi. Сподiваюся, ти подбаєш про наших дiтей».

«Ах, - думає дiвчина, - це вона, мабуть, писала тодi, коли я прийшла вiд тiтки. Тодi мама сидiла в кiмнатi, звiсивши руку в тазик. В однiй долонi вона тримала лезо, в iншiй - папiрчик. Вона здавалася трошки п'яною. Я довго умовляла цього не робити. I вона мене послухала».

Двi години вона сидить нерухомо.

Тодi заходить батько. Обличчя в нього перекривлене вiд лютi. I як можна кохатися з людиною з таким обличчям? I як людина з таким обличчям могла щойно кохатися?

Дiвчина налякано встає з крiсла i вiдходить до вiкна.

Але вiн дiстає її й там.

- Зрадниця! - каже вiн, даючи гучного й болючого ляпаса. - Як ти смiла проти мене говорити всяку гидоту? Тепер пiдеш до адвоката i скажеш, що ти все вигадала! Зрозумiла?

- Так! - каже перелякано дiвчина, в думках вимiряючи вiдстань вiд вiкна до дверей. I тут бачить, що там, спершись на одвiрок, стоїть мати.

- Сука! - знову величезна лапа батька навiдлiг б'є її по обличчю. - I щоб ти бiльше нiколи не смiла показуватися менi на очi! Зрозумiла? Обiдати будеш пiсля всiх. Аби я тебе, не дай Боже, не побачив за столом. I взагалi - краще, якби ти звiдси забралася!

- Мамо! - мовчки просить очима дiвчина. - Я ж вас обороняла!…

Але мати стоїть нерухомо. Закам'янiлим поглядом, звиклим до всього, рiже вона вiру i надiю своєї дитини.

Тодi зрозумiвши глибину слова «САМА», донька робить вiдчайдушну спробу вирватися. Їй це вдається. Батько за нею не женеться.

У кiмнатi вона плаче так довго, що в одну мить їй здається, що вона вже померла.

Але тодi заходить мати. Серце дiвчини одразу

Відгуки про книгу Твоя дитинка - Ірина Михайлівна Лікович (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: