Твоя дитинка - Ірина Михайлівна Лікович

- Мавпочко, що ти хочеш вiд мене почути? Ти сама зробила вибiр. Ти ж це все придумала! Чого тепер квилиш?

- Бо ти мене не кохаєш!

Вiн знову пригортає її до себе, намагаючись поцiлувати. Вона показово пручається i плаче…

- Мишко, я кохаю тебе! I ти це прекрасно знаєш. Чому я маю це повторювати що п'ять хвилин?

- Не торкайся мене! Збирай свiй дурний хмиз! Я не хочу тебе бiльше чути.

Алоїз розцiнює це як гру, тому згрiбає Нiнку в обiйми. Розстiбає ґудзик на її штанцях…

- Облиш мене! - плаче Нiнка. - Тобi завжди тiльки одне в головi!

- Маленька, ти пручаєшся?

- Нi! - зло вiдповiдає дiвчина. - Просто кажу тобi, щоб ти мене залишив у спокої!

Вiн вловлює сердитi нотки в її голосi. I розумiє, що це - не гра. Але Алоїз знає iдеальний спосiб примирення - любощi. Тому…

- Залиш! Ти не розумiєш, що я не хочу?

- Я тебе знаю, розпуснице! Ти завжди хочеш!

- А тепер - не хочу!

- Але ж ти знаєш, що менi не можна вiдмовляти…

Ну з ювiлеєм тебе, кiзонько дика!

Адже сьогоднi 24 мiсяцi, як ми з тобою випили перше пиво. I пiшло-поїхало. У цьому є щось знакове, що ми з тобою зав'язалися з першої зустрiчi. Значить, бiотоки були сильними…

Щоправда, ти ще пiвроку крутила кiно i весь час важко думала, з ким бути: зi мною чи з попереднiм, чи - з обома… А я, наївний, повiрив у тебе одразу. За що був битий життям не раз. Я просто звик до НОРМАЛЬНИХ стосункiв мiж чоловiком i жiнкою. Тому ставився до тебе так, як би хотiв, аби ти ставилася до мене.

Отож два роки позаду. Такi рiзнi, такi нелегкi. Кожен наш мiсяць - за три звичайних.

Як це безглуздо прагнути одне одного i роз'їхатися, втрачаючи рiк! Може, це «щастя» не варто так довго терпiти?

Зважай: якщо не вивчиш нiмецьку, я тебе вдома заставлю вчити китайську!

Ми справдi незабаром станемо фантомами, якi пишуть про почуття в космос i отримують звiдти вiдповiдi. Називаючи це коханням у просторi…

Твiй Ало-ало-їз.

Спокiй - це коли все задовольнятиме. Коли маленький Габiто крастиме в тебе солодощi й ти не звертатимеш уваги. А тiльки усмiхатимешся витiвкам бешкетника. Це коли вiн ходитиме до тебе мити руки. I коли одного разу запитаєш:

- Чому ти завжди ходиш мити руки до моєї ванної? Це ж на поверх нижче.

- Бо менi тут бiльше подобається, - злукавить малий.

- А якщо чесно? - покиваєш на нього пальцем.

- Чесно! Ти ж знаєш, що я не брешу! - хитруватиме вiн далi.

- А хто весь час користується моїм милом? Часом, не ти?

- Нi, не я!

- А можна понюхати твої руки?

I ти засмiєшся, бачачи, як вiн ховає їх за спину.

- Маленький, це ж не бiда, що ти миєшся моїм милом. Менi просто цiкаво, чому ти це робиш?

Повагавшись трохи, хлопчик вiдповiсть:

- Бо наше коштує грошей!

- А моє - нi?

- А своє ти привезла з України…

- Ах, ось чому…

Спокiй - це коли ввечерi в лiжку думатимеш про цих дiтей i тобi буде добре. Коли йтимеш на навчання i згадуватимеш їхнi милi обличчя. I розумiтимеш, що нема нiчого кращого, нiж любити iнших. I що любити - не означає грати в любов, аби вiдчути себе комусь потрiбним. Не обов'язково треба бути комусь потрiбним. Коли тебе люблять, це, звичайно, добре. Але коли любиш ти, то це - в сто разiв краще.

Один iз найбiльших урокiв - навчитися бути щасливим усюди.

Це коли ти йдеш коридором i бачиш, як подружня пара, що прожила спiльно двадцять три роки, цiлується, як у молодостi. Коли дружина, проходячи повз чоловiка, нiжно його торкається. Коли увечерi за столом вони п'ють вино, лагiдно дивлячись одне на одного з усмiшкою. I розмовляють очима, адже тут ще дiти i ти. I ти розумiєш, що ця гра поглядiв - лише прелюдiя. Вiчна прелюдiя любовi та краси.

У вечiр Святого Валентина ви повертатиметеся з Андреєю й дiтьми з ковзанки. Буде пiзнiй час, коли малеча, зазвичай, спить, i тiльки дорослi сидять у вiтальнях, запаливши свiчки. Та для ваших малюкiв сьогоднi теж свято.

Ти бачитимеш у всiх будинках святковi столи з вином i квiтами. У ваших бездiтних сусiдiв також накритий стiл i чутно мелодраму. Твої маленькi друзi, побачивши увiмкнений телевiзор, пiдкрадуться до скляних дверей (на цiй вулицi у всiх такi), i захоплено дивитимуться уривок фiльму. Бо для них - це рiдкiсть. Адже батьки суворо стежать, аби в їхнi дитячi душi не потрапляв цивiлiзований бруд.

Ти теж скрадатимешся з ними. Ви побачите п'ятдесятирiчного сусiда, який дарує дружинi величезний букет троянд. Вона вдячно пригорнеться до нього. I вiн поцiлує її в губи так, нiби робить це вперше. А ви стоятимете з розкритими ротами, милуючись чужими почуттями.

Того вечора ти не побачиш удома Томаса. Тебе це здивує. Адже сьогоднi - вечiр кохання!

- А де Томас?

- Вiн поїхав до Бонна до подружки.

Ти здивовано глянеш на Андрею.

«До подружки? - думатимеш. - Як так? На день Валентина?»

- Вiн не приїде ночувати додому, - спокiйно