Твоя дитинка - Ірина Михайлівна Лікович
- Перестань ревiти! - крижаним тоном наказує мати. - Прийшов Стас, аби вчити тебе танцювати вальс.
- Ви хiба не бачите мого обличчя?
- То йди вмийся.
- Нi! Скажiть йому, що мене нема.
- Я вже сказала, що ти вдома.
- Хiба ж ви не знали, в якому я станi?
- Звiдки менi було знати, що ти тут ревеш, як корова? Знайшла причину… I взагалi - перестань! Бо тодi менi здається, що ти плачеш через мене. Я йду готувати святкову вечерю. Принесу тобi нагору. До речi, перетягни потiм мою подушку до спальнi.
От i все. Iсторiя дiйшла логiчного завершення.
Напередоднi випускного дiвчину завезли в реанiмацiю лiкарнi, де працювали її родичi.
Дiагноз: отруєння тридцятьма трьома таблетками димедролу.
Мати, прибiгши в лiкарню, голосить:
- Нiно! Нiно! Чому ти це зробила? Чию ти увагу хотiла привернути? Тобi що - чогось не вистачає?
Коли Нiна приходить до тями, то чує, як мати говорить по телефону:
- Так! Приїжджай сюди! Подивися, що ти накоїв. Ти вбив нашу дитину!
Дiвчина ще майже нiчого не розумiє. Але чомусь починає рухатися i пробує розв'язати бинти, якими примотана до лiжка. А прив'язали її, бо вона весь час намагалася витягнути з себе отой страшний довжелезний шланг, яким їй промивали шлунок.
Напiвреальнi марення стають дедалi загрозливiшими. Ось у сестрички падає на пiдлогу пiнцет, а дiвчинi вчуваться, що це батько б'є на кухнi посуд. Потiм хтось голосно покликав лiкаря, а Нiнi здається, що це лається батько.
Коли хтось вiдчиняв дверi реанiмацiї, вона пiдiймала голову й запитувала сестричку:
- Це татко прийшов? Вiн так швидко приїхав?
Або:
- Скiльки хвилин минуло вiдтодi, як мама телефонувала татковi?
Лiкар, який спостерiгав за цим, пiдiйшов до Нiни i, розв'язавши її руку, довго тримав у своїй долонi:
- Чому ти весь час питаєш про тата? - запитав вiн. - Не хвилюйся, вiн незабаром приїде.
- Приїде? - вирвалося налякане запитання i дiвчинка смикнулася. - Коли?
- Достобiса ж вiн її перелякав! - здивовано зауважить лiкар сестричцi.
Мати мовчки знизає плечима…
4.17
- Мишко, тепер, коли ми будемо не разом, то зможемо тебе полiкувати.
- Молочницю потрiбно було лiкувати ще в школi.
- Чому ж ти її запустила?
- Бо я боялася комусь розповiсти… I взагалi, я думала, що це - СНIД.
- Ти - навiжена.
- Хтозна.
- Де ж ти її пiдчепила?
- Не з-н-а-ю-у-у-у-у! - надуває вона губки.
- Знаєш-знаєш, зраднице мала!
Вона плаче, поклавши голову на його груди. Вiн погладжує її сiдницi. Алоїз думає, чи зможе це дiвча, яке вiн привчив до гарячих любощiв, бути йому вiрною цiлий рiк.
- Мишко! Вiзьми iз собою свого зеленого друга на батарейках, - пропонує вiн.
- Уже давно спакувала.
- Ох, ти ж моя ненаситнице! Ти його там, мабуть, заїздиш до смертi.
- А яке тобi дiло? - надувається вона. - Ти ж мене свiдомо залишаєш без сексу. А сам, мабуть, кохатимешся тут iз усiма пiдряд! Може, ти мене тому й женеш до Нiмеччини. Чому не сказати про це прямо?
- Жабко! У тебе завжди є куди повернутися. Ти ж це знаєш.
- Ти бре-ш-е-е-е-еш ме-е-е-е-ен-i-i-i-i-i! Я тебе знаю-у-у-у-у!
- Мишко! Я чекатиму тебе, повiр…
- Ага! Чекатимеш! Якби ти мене кохав, то не вiдпустив би!
- Я думаю про твоє майбутнє. I знаю, що це потрiбно тобi. Аби змiнитися.
Двi доби, мов у казцi, вони не випускають одне одного з обiймiв. За кiлька годин перед вiд'їздом, коли вже немає сил кохатися, Алоїз заносить до кiмнати станок для голiння, щiточку i склянку з водою.
- Дурний! - верещить Нiнка, плачучи i смiючись водночас (а їй це так личить!). - Ти що - збираєшся тут голитися? А втiм, я ж тут бiльше i так не прибиратиму.
- Нi, жабеня, - серйозно вiдказує Алоїз, - я збираюся голити тебе.
- Мене-е-е-е-е? А це що за нова мода? - закриває вона руками мiсце, на голiння якого посягає Алоїз.
- Тебе-е-е-е-е! - перекривляє її. - I це не пiдлягає запереченню. Коли повернешся додому, я хочу тебе побачити у первозданнiй красi. А потiм знову поголю.
- Ха-ха! - смiється Нiнка, втiм, розставляючи ноги. - Ти знову хочеш мене обхитрити?
Але раптом починає рюмсати.
- Не плач, мишко, а то я й сам почну…
I виголивши її лоно, припадає до нього губами, аби подарувати їй останнiй оргазм.
Через пiвгодини Алоїз допомагає Нiнцi одягатися.
- Гляди, аби нiчого не забула, - турбується вiн.
Її почервонiлi очi пiдпухли. Закутана теплим зимовим шарфом, вона бреде на кухню, на якiй зготувала безлiч снiданкiв, сiдає на стiльчик i запалює цигарку.
- Що ти робиш? - гримає на неї Алоїз. - Викинь цю гидоту! Звiдки ти її взяла?
- Я Хочу Її Викурити, - повiльно-вперто каже дiвчина.
- Гаразд. Тобi сьогоднi можна все.
Докуривши, дiвчина бере сумку, i повернувши коханому ключа вiд квартири, сухо кидає:
- Викликай таксi:
- Так… Мишко… - ховає вiн погляд.
Нiна виходить, навiть не глянувши востаннє на неприбране лiжко. Лiжко, на якому вона отримала найбiльшi чуттєвi насолоди свого такого ще юного життя…
P. S.
