Твоя дитинка - Ірина Михайлівна Лікович

- Перестань ревiти! - крижаним тоном наказує мати. - Прийшов Стас, аби вчити тебе танцювати вальс.

- Ви хiба не бачите мого обличчя?

- То йди вмийся.

- Нi! Скажiть йому, що мене нема.

- Я вже сказала, що ти вдома.

- Хiба ж ви не знали, в якому я станi?

- Звiдки менi було знати, що ти тут ревеш, як корова? Знайшла причину… I взагалi - перестань! Бо тодi менi здається, що ти плачеш через мене. Я йду готувати святкову вечерю. Принесу тобi нагору. До речi, перетягни потiм мою подушку до спальнi.

От i все. Iсторiя дiйшла логiчного завершення.

Напередоднi випускного дiвчину завезли в реанiмацiю лiкарнi, де працювали її родичi.

Дiагноз: отруєння тридцятьма трьома таблетками димедролу.

Мати, прибiгши в лiкарню, голосить:

- Нiно! Нiно! Чому ти це зробила? Чию ти увагу хотiла привернути? Тобi що - чогось не вистачає?

Коли Нiна приходить до тями, то чує, як мати говорить по телефону:

- Так! Приїжджай сюди! Подивися, що ти накоїв. Ти вбив нашу дитину!

Дiвчина ще майже нiчого не розумiє. Але чомусь починає рухатися i пробує розв'язати бинти, якими примотана до лiжка. А прив'язали її, бо вона весь час намагалася витягнути з себе отой страшний довжелезний шланг, яким їй промивали шлунок.

Напiвреальнi марення стають дедалi загрозливiшими. Ось у сестрички падає на пiдлогу пiнцет, а дiвчинi вчуваться, що це батько б'є на кухнi посуд. Потiм хтось голосно покликав лiкаря, а Нiнi здається, що це лається батько.

Коли хтось вiдчиняв дверi реанiмацiї, вона пiдiймала голову й запитувала сестричку:

- Це татко прийшов? Вiн так швидко приїхав?

Або:

- Скiльки хвилин минуло вiдтодi, як мама телефонувала татковi?

Лiкар, який спостерiгав за цим, пiдiйшов до Нiни i, розв'язавши її руку, довго тримав у своїй долонi:

- Чому ти весь час питаєш про тата? - запитав вiн. - Не хвилюйся, вiн незабаром приїде.

- Приїде? - вирвалося налякане запитання i дiвчинка смикнулася. - Коли?

- Достобiса ж вiн її перелякав! - здивовано зауважить лiкар сестричцi.

Мати мовчки знизає плечима…

- Мишко, тепер, коли ми будемо не разом, то зможемо тебе полiкувати.

- Молочницю потрiбно було лiкувати ще в школi.

- Чому ж ти її запустила?

- Бо я боялася комусь розповiсти… I взагалi, я думала, що це - СНIД.

- Ти - навiжена.

- Хтозна.

- Де ж ти її пiдчепила?

- Не з-н-а-ю-у-у-у-у! - надуває вона губки.

- Знаєш-знаєш, зраднице мала!

Вона плаче, поклавши голову на його груди. Вiн погладжує її сiдницi. Алоїз думає, чи зможе це дiвча, яке вiн привчив до гарячих любощiв, бути йому вiрною цiлий рiк.

- Мишко! Вiзьми iз собою свого зеленого друга на батарейках, - пропонує вiн.

- Уже давно спакувала.

- Ох, ти ж моя ненаситнице! Ти його там, мабуть, заїздиш до смертi.

- А яке тобi дiло? - надувається вона. - Ти ж мене свiдомо залишаєш без сексу. А сам, мабуть, кохатимешся тут iз усiма пiдряд! Може, ти мене тому й женеш до Нiмеччини. Чому не сказати про це прямо?

- Жабко! У тебе завжди є куди повернутися. Ти ж це знаєш.

- Ти бре-ш-е-е-е-еш ме-е-е-е-ен-i-i-i-i-i! Я тебе знаю-у-у-у-у!

- Мишко! Я чекатиму тебе, повiр…

- Ага! Чекатимеш! Якби ти мене кохав, то не вiдпустив би!

- Я думаю про твоє майбутнє. I знаю, що це потрiбно тобi. Аби змiнитися.

Двi доби, мов у казцi, вони не випускають одне одного з обiймiв. За кiлька годин перед вiд'їздом, коли вже немає сил кохатися, Алоїз заносить до кiмнати станок для голiння, щiточку i склянку з водою.

- Дурний! - верещить Нiнка, плачучи i смiючись водночас (а їй це так личить!). - Ти що - збираєшся тут голитися? А втiм, я ж тут бiльше i так не прибиратиму.

- Нi, жабеня, - серйозно вiдказує Алоїз, - я збираюся голити тебе.

- Мене-е-е-е-е? А це що за нова мода? - закриває вона руками мiсце, на голiння якого посягає Алоїз.

- Тебе-е-е-е-е! - перекривляє її. - I це не пiдлягає запереченню. Коли повернешся додому, я хочу тебе побачити у первозданнiй красi. А потiм знову поголю.

- Ха-ха! - смiється Нiнка, втiм, розставляючи ноги. - Ти знову хочеш мене обхитрити?

Але раптом починає рюмсати.

- Не плач, мишко, а то я й сам почну…

I виголивши її лоно, припадає до нього губами, аби подарувати їй останнiй оргазм.

Через пiвгодини Алоїз допомагає Нiнцi одягатися.

- Гляди, аби нiчого не забула, - турбується вiн.

Її почервонiлi очi пiдпухли. Закутана теплим зимовим шарфом, вона бреде на кухню, на якiй зготувала безлiч снiданкiв, сiдає на стiльчик i запалює цигарку.

- Що ти робиш? - гримає на неї Алоїз. - Викинь цю гидоту! Звiдки ти її взяла?

- Я Хочу Її Викурити, - повiльно-вперто каже дiвчина.

- Гаразд. Тобi сьогоднi можна все.

Докуривши, дiвчина бере сумку, i повернувши коханому ключа вiд квартири, сухо кидає:

- Викликай таксi:

- Так… Мишко… - ховає вiн погляд.

Нiна виходить, навiть не глянувши востаннє на неприбране лiжко. Лiжко, на якому вона отримала найбiльшi чуттєвi насолоди свого такого ще юного життя…

P. S.