Заметіль - Ганна Хома

Зеник покотився від сміху.

— Так культурно запитати алкаша, що він буде пити, тільки наш татко може, правда, Дім?

Минула хвилина-друга, перш ніж «алкаш» зрозумів, що звертаються до нього.

Він поволі підняв голову і подивився спочатку на Зеника, а потім на нього. І Сергій Романович зрозумів, ЩО змусило його зупинити машину там, на трасі. Погляд.

Якось він прочитав роман Стівена Кінга, де люди жили завдяки нитці, прив’язаній до їхньої голови і з’єднаній в небі з чимось на зразок життєвої сили. І коли обрізати цю нитку, людина може ще довго ходити по землі, але її огортатиме пелена сірого туману і її шлях буде приречений на повільне згасання.

Така людина зараз дивилась на них і не розуміла, чому її потурбували.

— Яке бухло тобі до вподоби? — переклав Зеник. Не міг він довго мовчати. — Тобі конче треба щось прийняти на грудь, для сугрєву.

Знайда ворухнув потрісканими губами, але одразу сухо закашлявся і замовк. І враз винувато посміхнувся. Пробачте, мовляв.

З цієї посмішки видно було, що йому стає дедалі гірше. Не дивно: різкий перехід від морозу до спеки (а Діма включив обігрів на повну потужність) привів до різкого розширення звужених капілярів, а це досить болюче відчуття.

Були не зовсім тверезими, тому й забули про це.

— Дімо, скрути пічку і газуй. У мене дома має бути щось для сугрєву. А куртку треба зняти. Розумію, що не хочеться, але краще пізно, ніж занадто пізно. Може хтось має анальгін? Ясно, ніхто не має… До речі, Зенику, хіба ти не повинен був там зійти?

— І лишити вас з оцим бандитом? Наодинці? З дітьми і дружиною на руках? Тобто з дружиною і дітьми на руках? М-м… добре, дружину можна на руки не брати, обійдеться…

— А я що?..

— Дім, ти не що, ти класний пацан, але тут потрібне мислення… як би це сказати… неоковирне.

— Яке-яке мислення?

Вони були тільки трішки нетверезими. Але його дружина все одно була не в захопленні від такої юрми майже тверезих пізніх гостей.

Коли молодика трохи обігріли і відпоїли гарячим чаєм, він розказав, що живе неподалік Стрийського парку, що повертався від родичів, хотів зрізати шлях і перетнути парк замість того, щоб його обходити. Але це виявилось не так близько і не так легко, як йому спочатку здалося. Через заметіль він заблукав, шукаючи дорогу кілька разів провалювався в сніги, а коли вийшов до траси, був настільки змучений, що сів відпочити. І встати було вже важко.

Цілком правдоподібна історія. Розповідаючи, дивився прямо в очі, не шарпався і майже не збивався. Тільки час від часу мимоволі стискував кулаки, ніби пробував, чи є сила в руках.

Від випивки відмовився.

(«Я не п’ю горілки.»)

анальгіну теж не захотів…

(«Зі мною все в порядку.»)

Уся його історія виглядала цілковито правдоподібною. Але повірити в неї могли тільки дуже п’яні люди.

— Ану закоти рукави! Чого дивишся? Алкоголем від тебе не чути, а от драпом добряче тхне. А можливо чимось серйознішим. Я сказав — закоти рукави.

Це вже Зеник. Методика мозкового штурму.

Підозрюваний завмер, моргнув, тоді відставив чашку і почав закочувати рукави.

— Заспокойся, він жартує.

— Перевірити ніколи не завадить, Сергію Романовичу. Подивіться, які у нього очі.

Той одразу опустив голову. І стиснув кулаки. А коли помітив, що робить, — невесело посміхнувся.

— Дімо, поможи моєму гостеві піднятися.

— Для чого?

— Хочу йому дещо показати… Сюди, будь ласка. Ось тут спальня моїх дітей. Заходь, не бійся. Думаю, настільної лампи вистачить… У мене двоє дітей. В обох — органічне ураження мозку. Причина так і не відома. Подивись на них. Подивись-подивись. Тобі здається, що в тебе зараз — непоправна трагедія,

(Він здригнувся…)

тобі можливо не хочеться жити,

(але погляду не відводив)

повір мені, з часом все мине,

(стояв над дитячими ліжечками і дивився на його дітей.)

а це не мине. Невідомо скільки ще років воно не мине.

— Я можу… щось зробити для вас?

— А ти як гадаєш, що тут можна зробити?

Вони повернулись у вітальню. Зеник з ними не ходив. Він взагалі намагався якомога рідше стикатися з його дітьми і його не можна було за це винити. Нічого приємного в цьому не було.

— Я міг би зробити їм масаж, — раптом сказав нічний приблуда.

Настала їхня черга завмерти.

Зеник отямився першим.

— Ха! Підмазуєшся? Щоб ти знав, Сергій Романович недавно відкрив свій власний оздоровчо-реабілітаційний центр і взяв, до речі, на роботу класного масажиста. І, коли треба, той зробить все, що треба.

Приблуда серйозно подивився на кожного з присутніх.

— Я зроблю краще.

Богдан подивився на годинник. Восьма. Він не планував, що все так надовго затягнеться. Що життя затягнеться так надовго.

Спочатку були кілька вимушених тижнів в оздоровчо-реабілітаційному центрі «Гармонія», хоча можна було б відмовитись, але коли тебе підбирають ледь теплого посеред дороги, ти мимоволі почуваєш себе зобов’язаним,

(ніби ти просив їх підбирати тебе ледь теплого посеред дороги)

потім — два роки на далекій планеті Ємен,

(«Куди тебе несе, там небезпечно, стріляють, заразу якусь можна підхопити і взагалі