Заметіль - Ганна Хома
Він навіть голови не відхиляв. Терпів, коли гладили. Чекав, поки вдарять.
Звик.)
— Та він навіть слова такого не знає, — субординація. Скільки ти закінчив класів? Два? І три коридори?
— Зенику…
— Та не хвилюйтесь ви так за нього, татку. Либонь, якби я падав з вашого столу, ви б і пальцем не поворухнули.
— Не поворухнув би. Таких бухгалтерів, як ти, хоч лопатою загрібай.
На вікнах — темно-сині вертикальні жалюзі і такі ж темно-сині ергономічні крісла попід стінами.
Ергономіка. На думку Зеника, він такого слова знати не може.
— Що скажеш, Богдане?
— Про що?
Директор усміхнувся. Богдан знову відчув себе бовдуром з двома класами і трьома коридорами за спиною, і знову, не подумавши, бовкнув:
— Я — проти.
Не вмів він думати, коли на нього підсміюючись дивились ясні очі його директора.
«Нєбяскі», як любив говорити Зеник: «от подивився на мене татко своїми нєбяскими очима…»
— Він проти. Ви чуєте, татко? І що має означати твоє грізне «проти»? Конкретніше можеш? Ти проти війни в Іраку, проти тероризму в Америці, чи ще проти чогось такого ж глобального?
— Нова людина… — спробував пояснити Богдан, — у колективі… Я — проти.
Говорити складно — складна річ.
— Ви щось зрозуміли, татку?
— На те я і ваш татко, щоб вас розуміти.
— А я знаю одне: будь-яка поважаюча себе установа мусить мати секретарку, бажано з гарними формами. Крапка.
— Ми не модельне агенство і розмір бюсту нас не цікавить.
— А талії?
— Питання закрите. Поки що все залишиться, як є. Наступне питання. Богдане, ти працюєш у мене на випробувальному терміні, але цей термін добігає кінця. Ти про це знаєш?
Він про це знав. Місяць знав, що повинен буде піти звідси, а коли надійшов цей час, виявилось, що він волів би працювати ще десять місяців задурно, лиш би не проганяли.
Директор підійшов до акваріуму і став кидати жабкам корм. (Рибки були гарнішими.
Їх було багато, різних розмірів, форм і барв.)
— Гарна погода, правда, Богдане?
— Де?
На губах директора з’явилась знайома посмішка.
— Але на душі чомусь невесело, чи не так?
(Сусід не мав часу на рибок і приніс їх йому разом з акваріумом. «Тримай. Дивись мені, гарно доглядай за ними.»)
— Сонячно, сніжно. Справжня зима. Тобі подобаються зими?
Богдан мимоволі торкнувся лівого боку. Ребра вже зажили, але серце похвалитися тим самим не могло.
— А чого це ми з тобою про погоду заговорили, Богдане?
— Ви збираєтесь мене вигнати і не знаєте, як це сказати. Директор завмер, струсив корм з рук, обернувся, втупився у нього і перепитав:
— Я збираюсь тебе вигнати?
— М-мабуть.
— Я збираюсь тебе вигнати.
— Збираєтесь.
— Я збираюсь ТЕБЕ вигнати.
Богдан завовтузився у кріслі. Чудернацька виходила у них розмова.
— Ви збираєтесь мене вигнати. Хіба ні?
Зеник зареготав.
Директор підійшов до умивальника, витер руки, сів у своє крісло, взяв до рук аркуш чистого паперу і… запитав:
— А… за що я тебе збираюсь вигнати?
Жабки нехотячи сновигали у воді, німі від народження, не спроможні підказати правильної відповіді.
— Вам видніше.
— Так кажеш?
Помовчали.
— Гаразд, пиши.
І він підсунув аркуш до протилежного боку столу.
(Рибки були гарнішими. Набагато.
А він їх вилив в унітаз. Всі до однієї. Мусів хоч на комусь зірвати свою злість.
Найсмішніше, що це не допомогло.)
— Справишся сам? — турботливо поцікавився Зеник.
Коли тебе виганяють, тобі не просто сумно.
— Справлюсь.
Тобі слізно хочеться повернути час назад,
(і залишити тих рибок живими)
але є речі нездійсненні,
(про які навіть мріяти не можна)
і ти сідаєш і пишеш заяву про звільнення.
(щоб не кортіло повертати час назад і здійснювати нездійсненні мрії).
— Готово?
— Так.
— Подивимось, Богдане Володимировичу Гриб… «Прошу звільнити… за сімейними обставинами?» Відколи у тебе з’явились сімейні обставини?
— Треба щось написати.
— Ну напиши, що тобі запропонували кращу роботу.
— Добре…
— Або що ти зібрався на заробітки.
— Я зібрався на…
— Напиши що хочеш, Богдане, я однаково тебе не відпущу. Якщо ти зумів зробити масаж моїм дітям на належному рівні — а я трохи в цьому розбираюсь, і причому я навіть не помітив, що в тебе перелом ребра,
(А що тут помічати? Міцно обв’язуєш грудну клітку простинею, одягаєш зверху просторий джемпер — і все.)
— … то тепер, коли ти здоровий, я думаю, ми могли б узгодити і твою зарплатню, і графік роботи.
(Коли я здоровий…)
Нещасливий аркуш паперу повернувся назад перекресленим навскіс.