Німа - Юлія Гук

— Так. Я скажу їм правду. І нехай після цього мене зненавидять. Нехай зневажатимуть і тікатимуть від мене. Зате я знатиму, що насправді відбулося. І нічого поганого в тому, що я відчуваю, немає, адже саме це мене робить такою, якою я є.

Правда, тут вона не зовсім відверта з собою. Утрачаючи когось із друзів, вона переживає, замикається в собі. Відсторонюється. І саме через це більшість її полотен залишаються незавершеними й навіть не розпочатими.

— І останнє запитання. — Здоровий і чомусь спітнілий бугай з квадратним обличчям уважно дивиться на мою піддослідну. — Що в тебе на сорочці?

Ранок для Тасіти почався зі співбесіди, про яку домовилися батьки. Їм уже давно не давало спокою її безробіття, тож вони вирішили взяти справу під свій контроль. Зателефонували о дев’ятій (період глибокого сну) і повідомили, що знайшли непогану роботу для неї. Місце в одній фірмі, де Тася мала працювати секретарем чи щось таке.

І вона пішла. Мимохіть таки визнавши, що час виходити між люди, час ставати самостійною (хоча в її НЗ лежало близько тисячі гривень, на які вона спокійно могла проіснувати ще один місяць). Власні психічні проблеми прекрасно були відомі моїй піддослідній. Саме тому вона одягла свою єдину спідницю-олівець, сорочку, стримано нафарбувалась і вирушила на пошуки горезвісної фірми.

Тепер вона сидить перед огрядним діловим «татусем», який розглядає її диплом. У нього миршавий костюм і плішива голова. Дівчині так і кортить сказати, що в нього тупий вираз обличчя і що якби вона замінила його на цій посаді, то фірма покращила б свої показники тільки тому, що його колеги дивилися б на більш привабливу особу з більшим ступенем інтуїції та емпатії.

Окрім цього, він дуже кумедний. З усього видно, що чоловік намагається мати вигляд солідного бізнесмена на кшталт американських керівників. А люди, які, виконуючи звичайну роботу, прагнули надати собі серйозного ділового вигляду, завжди видавалися Тасіті смішними. Це ж усе напускне, удаване, примарне. Це ілюзія. Це іграшки, порівняно зі справжньою роботою.

— Я забобонна. Це щоб не зурочили. — Вона ніжно торкається шпильок на комірці, єдиної деталі, що може викрити її справжню. Єдиної частини, що залишає її собою. Шпильки на комірці розміщуються в ряд і поєднуються тоненьким мідним ланцюжком.

Роботодавець підозріло глянув на цей аксесуар і поклав її резюме на стіл. Піт котився скронями.

«Та втрися врешті-решт своєю дебільною краваткою».

— Думаю, ти нам підходиш…

«Дарма ви так думаєте, дядю. Не знаєте, яку мороку берете собі. Я живу з нею, і мені це коштує таких нервів, що вам і не снилося!»

— Завтра чекатиму тебе о восьмій годині. Поясню твої обов’язки.

Тасіта посміхнулася йому й підвелася. Насправді, це була не посмішка, а хижий вищир. Так тварини залякують свого супротивника, показуючи гостроту ікол.

Відверто кажучи, вона поняття не мала, чим займається фірма. А ще відвертіше — їй було абсолютно на це начхати. Для неї важливим був процес не заробляння грошей, а соціалізації. Знаєте: нові знайомства, нові відчуття, нове заняття. Це саме те, що потрібно такій, як вона.

Тасіта усвідомлювала, що вона хвора.

Зміна режиму дня далася тяжко. Тасіта спершу ніяк не могла заснути, а на ранок — встати. Раніше вона лягала спати лише о шостій ранку, тепер це був час підйому.

У квартирі сталося щось із опаленням, тож уставати не хотілося ще й через холоднечу.

Збираючись, вона кинула оком на полотна. Цього разу її сумління мовчало. Вона не малюватиме, тому що не має часу. Тому що з роботи прийде пізно. Тягар з пліч немов рукою зняло.

Піддослідна посміхнулася.

На вулиці йшов сніг. Тасіта йому зраділа. Її доволі тонка організація душі дозволяла насолоджуватися найменшими елементами краси, навіть коли було зовсім не до цього.

За годину вона вже розглядала власний кабінет. Так, у неї був окремий кабінет. Невеличка комірчина без вікна. Тут помістилися тільки стіл, стілець і шафа з картотекою. Її робота полягала в тому, щоб шукати вакансії для інших. Люди мали приходити до неї зі своїм резюме та грошима. А вона мусила відшукувати за картотекою для них роботу, відповідну до їхньої освіти та здібностей. Отже, фірма займалася працевлаштуванням. У цей період досить вдало обрана сфера діяльності, адже наразі робота потрібна всім, а вільних робочих місць практично ніде немає. Особливо місць за спеціальністю.

Особистий кабінет приємно потішив Тасіту. Настрій покращився. Нехай кабінет маленький, але ж це особистий простір. Неприємність крилася в тому, що потрібно було працювати з людьми. Тасіта не відзначалася комунікабельністю, навіть була дещо відлюдькуватою. Із