Німа - Юлія Гук

Уже тоді Тасіта була психологічно нестабільною. Пляшка чогось алкогольного завжди була з нею… і пачка цигарок, точніше дві — на день. І безперестанку займалася з кимось сексом. Чоловіки чи дівчата — їй було байдуже. Вона просто насолоджувалась життям.

Знаєте, існують дівчата, які можуть зайнятися сексом з ким завгодно, і їх називають шльондрами. Але є й інші, яких продовжують поважати й любити, не зважаючи на кількість чоловіків чи жінок у їхньому послужному списку. Тасіта належала до останніх.

А тепер уявіть: оцей молодий, вічно п’яний, смердючий цигарками й потом, сексуально збочений, нігілістичний монстр зустрічає білолицю тендітну цнотливу дівчинку, яка знає про життя тільки з екрана телевізора. Перше, що спадає на думку: монстр зламає це невинне дитя. Але вийшло навпаки.

Близько трьох місяців Тася захищала, а не руйнувала її світ.

— У мене немає її картин. Жодної… — Піддослідна не хвилюється. Психологічний стан стабільний. Вона просто згадує її і все, що було пов’язане з нею. — Її квартира… запах… очі… душа. Я все ще можу згадати все це, просто заплющивши очі.

Вона справді прикриває повіки.

— Ми познайомилися на вулиці. Я йшла, п’ючи портвейн на ходу. А до неї причепився хтось тупий і посередній. А вона… неймовірно тендітна, беззахисна. Вона просто мовчала й намагалася піти геть. Ми зустрілися поглядами. Я все ще пам’ятаю вираз її очей. Великих блакитних очей. Це був погляд переляканої дитини. Я була геть п’яною, так що безцеремонно втрутилася… кулаком у ніс гопу. Тієї миті мене мало що цікавило, тому я одразу пішла далі. А вона наздогнала мене. Нічого не сказала. Просто обійняла. І я взяла її з собою. Цю дорослу беззахисну дівчинку, цю талановиту цноту.

Тасіта й справді перейнялася долею тієї випадкової зустрічної. Вони сильно зблизилися. Тася швидко зрозуміла, що «її ангела» не приймуть у компанії, до якої належала вона сама, тож без жалю розірвала старі контакти й проводила весь час із нею.

— Так… Це було те щастя, про яке говорять закохані — спокійне, розмірене, тільки наше… — уважно розглядає свій малюнок. — І швидкоплинне.

Ставить полотно назад до стіни.

— Час навідати рідню…

Увесь день бачу стриманість і холод. Це біль? Це рана. Вона досі не загоїлась.

Ще один вихідний.

На сьогодні в Тасі запланована зустріч із подругою з університету. Колись вони проводили чимало часу разом. Але потім подруга вийшла заміж і зв’язок обірвався сам собою.

Вони зустрілися в тому ж кафе, де Тасіта зустрічалася з колишнім.

— Як ти? — Олена повільно калатала цукор у філіжанці з чаєм. Після одруження вона дещо розповніла, але це її не псувало.

Скільки пам’ятаю, Тася завжди любувалася її очима. В Олени вони великі й гарні. Гладенька шкіра, повні рожеві губи й весела вдача. Звертаю увагу на те, що вона схудла. З нашої останньої зустрічі минуло два роки…

— Нічого не змінюється, — скрушно посміхається піддослідна, перехиляючи кухоль пива.

— Ти так само багато п’єш? — осудливо кривить губи Олена.

— Менше, ніж з тобою, — знизує плечима. На дні чорних зіниць вигулькують сум і жаль. — Пам’ятаєш, ми навіть на па′рі горілку пили?

Тася посміхається, а Олена опускає очі.

— Те все в минулому. Я більше не п’ю.

— А… — Тасіта відвертається.

Щодень, щохвилини вони були поруч чотири роки поспіль. Розуміли одна одну з півслова. Трималися разом наперекір усім. Робили, що заманеться і як заманеться. Але після одруження Олена почала соромитися спільного минулого, тих неймовірно щасливих спогадів. Їхніх колишніх взаємин. Почала зневажати той спосіб життя, від якого відмовилася сама і яким продовжувала жити Тася. Олена боялася його. І ось, зараз, соромиться того, що Тася не змінилася, на відміну від неї. Тася залишилася вірна своїм поглядам. Їй абсолютно байдуже, що про неї подумають. У піддослідній усе ще жевріє дитинність, вона залишається мрійником і романтиком. Хоча сірість, постійність, усталеність також затягують її, намагаються знищити її оригінальність, зрівняти з усіма. Тасіта вперто тримається власних переконань, що базуються не на загальних засадах — вони не матеріальні. Вона цінує мистецтво, патріотизм, віру в себе та свій талант, волю. Останнє для неї не порожній звук. Задля власної свободи Тася багато від чого відмовилась. Навіть від Олени. Вона опирається буденному життю.

Олена ж, усупереч почуттям зневаги та сорому, досі не може відмовитися від моєї піддослідної. Для неї Тасіта наче ковток свіжого повітря. Щось таке, до чого вона тягнеться знову й знову. Без чого страшенно сумує, чого їй повсякчас бракує. Тасіта для Олени немов дитячий талісман, який дбайливо ховають на дні скарбнички. Безцінний і водночас непотрібний.

Мою піддослідну завжди оточувало те, що не терпить нормальне суспільство: алкоголь, брак культури, непокора, відстороненість, подвійна орієнтація, зухвальство, вільність,