Візантійська фотографія - Володимир Львович Єшкілєв

Послідовники знакової філософії стверджують, що такий Знак необхідний для утримання рівноваги у Всесвіті, де на протилежному боці символіки утверджена Христова Церква.

Спіритуали кайєнської школи, виходячи з того, що Антихрист у всьому повинен бути протилежним Христу, вважають його жінкою. Ця здогадка надихнула маляра Анатолія 3. Він намалював Антихриста — на полотні Князь Жаху виглядав як струнка гола дівчина з червоним волоссям, антрацитовими очима і акуратними персами. На дівчат, що їх Анатолій 3. приводив до себе, зображення діяло будливо — у ліжку вони ставали несамовитими. Одного разу до 3. завітав бурят Ходга — філософ і гуру. Ходга неквапно оглянув полотно і промовив знаменні слова: «Останній з Великих Архатів[4] не прийде, бо ВОНА його спокусила». В ту хвилину, коли гуру виголошував своє пророцтво, витекли з металевих рам чорні дзеркала Храму Перламутрових Хмар на острові Хон. Неназваний містик об'єднав обидві ці події у пророчий фрагмент Сущого і дав назву з п'яти літер (Перші чотири були знайдені пізніше у текстах і визначені як приголосні). Картина Анатолія 3. ніде не виставлялась і заважала своєму творцеві одружитись.

Одного зимового вечора, відчуваючи себе хворим, Анатолій зупинився біля великої ґратчастої брами. Він доторкнувся рукою до її металу, до залишків фарби на кутих спіралях, до гранованих пірамідальних заклепок та залізних троянд навколо клямки. На металевій пластині він побачив обгорнуті павутинням залишки метелика, кольоровий пташиний послід і ще щось незрозуміле і знищене. Він раптом відчув дивну гармонію пронизливого вітру, брами і ампірного каменю старих будинків — каменю сірого, стомленого та мудрого. І в єстві його відкрилось нове, внутрішнє небо з єдиною зіркою — теплою та сріблястою. Він пішов додому, спалив полотно з зображенням Антихриста і написав текст, який починався словами: «Кожне наближення до істини марить наближенням до абсурду…» Наприкінці тексту містився віршик. НА НЕЗРОЗУМІЛІЙ МОВІ:

Олл а олла олла см. Хар-хор сінгл, мар гебел кай олла см. Сфера друга: кольори зради

Уява виймає з потоку Часу дві краплі минулого і зливає їх за правом примхи. Перша крапля: 5 листопада 1708 року Мазепа виступає з Батурина назустріч Карлові XII; крапля друга: 4 липня 67 року на попелі сплюндрованої римлянами Йотапати зверхник вже мертвого гарнізону Йосип Флавій рятує своє життя, провіщаючи Веспасіану імператорську владу. Обидві краплі ми забарвимо у чорний і золотий кольори — блазонні[5] кольори імперії. Мазепа зраджує Імперію заради своєї Батьківщини, Флавій зраджує рідну Іудею в ім'я імперії. Імперія дає обидвом краплинам масний полиск чорного та золотого. Можливість інших кольорів не виключена — сіре небо над Батурином, червона смуга на сенаторській тозі Веспасіана — але визначають все, домінують у всьому чорне та золоте.

Який з цих кольорів позначає серед істинних знаків зраду — достоту невідомо.

Неважко створити безліч визначень зради. Але згадаємо герменевтичний[6] парадокс Ганса Гадамера: коли ми вимовляємо слово, то не дошукуємося його точного змісту — ми «всередині» слова. Якщо ж постійно шукати ідеальної відповідності слова змістові, бути «ззовні» слова, то мислення перетвориться у пошук межово точного терміну, і мова як процес щезне.

Не виключено, що зрадник завше перебуває «всередині» слова ЗРАДА. Уявимо собі Азефа, який почав шукати ідеальний термін для означення своєї діяльності — матеріалізуючи саморозуміння, він перестав би бути політиком за браком часу. Можливо, Азеф взагалі не думав про зміст слова ЗРАДА, можливо також, що він уявляв собі зраду галактичною голкою, що нею Творець зшиває несумісні фрагменти Сущого: світло і темряву, жандармерію та есерівський ЦК, чорне і золоте. Зшите з темрявою світло утворює ранок Заратустри — сірий та вологий, зшитий з провідником есерівського ЦК жандарм утворює Азефа, зшите з золотим чорне — імперію. Так зрада ускладнює прості речі. Усяке ускладнення, — стверджують матеріалісти, — дорівнює прогресу…

Найпершою зрадою християнський світ вважає повстання Люцифера проти Творця-Саваота, відлуння якого пульсує криваво-червоними спалахами у 14-ій главі біблійної Книги пророка Ісайї. Дехто стверджує, що саме ця катастрофа привела до розкладу Первісної Єдності на матерію та дух. Таким чином, наш Всесвіт постав з гріха зради, а прабатьки Людства Адам та Єва, народжуючи Каїна, де в чому змавпували прадавню трагедію.

Останньою ЗРАДОЮ є виправдання порожнечі. Ніцше зауважив: «Жовтим або чорним називають проповідника смерті…». Він тямив у кольорах. З партера запитують: чому не згадано про Іуду?

А нащо?

Сфера третя: Інклюз

Божевільний дантист уявляє пекло Данте діркою в зубі Бога: природа всіх отворів — демонічна. В Галичині віддавна визнано, що дірява монета може бути Інклюзом — незнищенним грошовим знаком, що завше повертається до свого власника. Іноді з прибутком.

Історія Інклюзів почалась 5 квітня 28 року, коли Христос розігнав міняйл з галерей Єрусалимського Храму. Розсипаний Сином Божим дріб'язок попав під владу Отця Мороку. Містики ствержують, що тих монет було 666.

У першому томі «Знадоб до галицько-руської демонольогії», що був виданий етнографічною комісією НТШ у Львові 1904 року, інклюзам присвячений цілий розділ (стор. 254–264). В оповідці № 380 мешканець Дрогобича Кучиндик розповів етнографу Левинському про існування у Львові сатанинського клубу інклюзників, де бажаючі могли дістати чародійну монету. Це повідомлення підтверджує приватну інформацію екстрасенса Володимира Григоренка про те, що Львів був захоплений гвардією Люцифера 10 жовтня 1858 року. Переродження астрального[7] простору найбільшого міста Галичини сталося після великого зіткнення в духовних сферах сил Світла та Мороку. Оволодіти астралом Львова у демонічних сил і сатанистів спочатку не стало потуги. Але наприкінці вересня 1858 року з інфернальної безодні, яку Даниїл Андреєв визнає як Гашшарву, був піднятий могутній демон, число якого — 76. З його допомогою