Українська література » Сучасна проза » Візантійська фотографія - Володимир Львович Єшкілєв

Візантійська фотографія - Володимир Львович Єшкілєв

Читаємо онлайн Візантійська фотографія - Володимир Львович Єшкілєв
і повільномислячим; старша сестра позаочі називала його: «Наш ідіот Миколка». За місяць до закінчення школи майбутнього парадоксаліста поставили на облік у психоневрологічному диспансері, що врешті-решт врятувало його від служби у Збройній Силах.

Оточений словами, немов ворожою армією, Хомський вирішив завести власну гвардію — скласти нову мову, назви і тропи якої не були б подібні на калічних чудиськ загальноприйнятих мов. Проект опрацьовувався два роки. Зовнішні біографічні події цих двох років (1978, 1979) вартують хіба що простого переліку: вступ у технікум електронних приладів, переїзд родини Хомських у нову чотирикімнатну квартиру, поява першої коханки — тридцятип'ятирічної розведеної викладачки Галини Т. У лютому 1980 року Миколай складає перший словник нової мови і формулює шістнадцять її правил. Автор «Терену уможливлення» присвятив цій події три абзаци, надаючи ліричним спогадам Галини Т. майже шість сторінок (26-32). На відміну від пана Окрю, я вважаю перший інтелектуальний проект Хомського цікавішим за аналіз його юнацької сексуальності.

Отже,

2.

мову Хомського я назвав би «від'ємною», або АПОФАТИЧНОЮ. Головний принцип цієї мови: для того, щоб щось визначити чи о-значити, треба підвести — в межах самої мови — буття цього «щось» під сумнів. У мові Хомського це досягається кількома шляхами. Ключове слово мови — СУО, «небуття»; відповідно домінуючий словоутворювальний елемент — СУ має три значення: «ні», «ніщо», «навпаки». Переважаючим типом мовного тропу у цій мові є КАТАХРЕЗА — мовна помилка, піднесена до норми вживання. В нашій звичайній мові також присутні катахрези: наприклад, «червоне чорнило».

Поняття «життя» в мові Хомського передається словом ФАРСУА — «суще-ніщо»; відповідно слово СУФАРСУАТІ (істота) за змістом тлумачиться як «незмінність того, що трансформується у неіснуючому існуванні».

Змістова визначеність речень ЗМИВАЄТЬСЯ за допомогою особливих слів, що їх Хомський назвав «емерджентами[9] незмінності». Філологи досі сперечаються відносно функцій цих дивних знакоутворень. Так відомий мовознавець А. С. Кац вважає емердженти незмінності «чорними дірами змістовності» в словосполученнях мови Хомського. Дехто припускає, що емердженти незмінності утворюють в текстах, написаних цією мовою, паралельні простори трактування, кількість яких не може бути визначена.

Ось декілька слів зі Словника Хомського:

СУТІС — «буття» або «безодня»,

СУЛУЛ — «земля» або «зависання»,

ІСУ — «радість» або «сум»,

СУІ — «щастя» або «відчуження»,

Р'ОЙСУ — «протилежна стать»,

ТІ — емерджент незмінності 1-го типу,

СТДЖАЛ — емерджент незмінності 2-го типу,

УСУРУЛОН — «святе чудовисько»,

ПСУ' ЙОТ — «двоваріантність подальшого міфу».

Серед шістнадцяти правил цієї мови, які скорше нагадують ТАБУ, аніж правила, є заборона вживати слово «Бог» та будь-які з його синонімів. Єдине слово, яке Хомський запозичив із СТАРИХ мов — НІРВАНА. В Його мовному проекті воно означає те саме, що і в санскриті.

Синтаксичні конструювання в мові Хомського підкоряються «правилу стихійності». Воно забороняє дотримуватись певного порядку слів у реченнях при складанні та тлумаченні текстів. Так речення СУГІ Р'ЙОСУТ ПСУ СУО можна перекласти двома канонічними способами і безліччю довільних, апокрифічних. Перший канонічний переклад означає: «вони покохали одне одного», другий — «воно вбило когось всередині / іззовні себе / його». На мій погляд, обидва канонічні переклади в глибині змістовного простору тотожні.

Ще одне правило-табу забороняє вживати числа, як знаки неоднорідності Буття. В мові Хомського є тільки один чисельник — ХЬО, який означає всі можливі числа.

Ця особливість мовного проекту великого парадоксаліста, на мій погляд, спростовує припущення пана Окрю про наявність у Хомського «кабалістичного синдрому». Наш чудовий біограф ставить Хомському такий діагноз, базуючись на цитаті з монографії Міхаеля Лайтмана «Кабала»: «Поняття протилежні у нас, мають у духовному світі один корінь» (сторінка 51-а Новосибірського видання 1993 року російською мовою). Але відомо, що спосіб мислення кабаліста передбачає Число, як сутність форм Світобудови. «Втеча від Чисел», що її А. С. Кац називає серед п'яти парадоксів мови Хомського, скорше характерна для нірванічного мисленні арійських святих. З іншого боку, в Словнику присутнє слово ЗІТУО, яке розтлумачено автором як «множинність» Майкла Даммета: «Філософія мови є, здебільшого, саме філософією».

На відміну від Хінтона[10] і Дальграно[11], Миколай не мав амбітних планів запропонувати свою мову людству як універсальний засіб спілкування. Відлюдник, він створював її для своєї внутрішньої планети, де був сувереном і єдиним мешканцем. Але людині не передбачити всіх лабіринтів, які породжує її вторгнення у наявне. Мені вже відомі шанувальники Хомського, котрі пишуть свої твори ЙОГО МОВОЮ. Жан-Поль Сартр піднісся до пророцтва, пишучи: «Людина є тим буттям, через яке Ніщо приходить у світ». (J. P. Sartre «L'Etre et Le Neunt» p.52).

13 квітня 1980 року Хомський написав свій перший вірш. Він був присвячений Галині Т. Ось його повний текст:

ФАРХ'ОСУ ОСУ НХІСУОТ

ІСУДЖО СТДЖАЛСУ АЛЬО-УСУ

СУО ІМ СУ

ІСУДЖО ІМ СУРОЙОТ.

Безперечно, що змістом наведеної поезії є кохання. У другому і четвертому її рядках ми зустрічаємо слово ІСУДЖО, яке Словник Хомського тлумачить: «Кохана/ненависна привабо/мерзото». Разом з тим, другий рядок містить слово СТДЖАЛСУ, домінуючим конструктивним елементом якого є емерджент незмінності 2-го типу СТДЖАЛ, що перетворює весь другий рядок у знакосполучення високого щаблю невизначеності. Особливо в мене він викликає передчуття зимових сутінок у спекотний липневий полудень.

Окрю Іржон згадує про знамениту поезію Хомського як про незрозумілий текст, збережений в архіві Галини Т. Він також стверджує, що останнє її побачення з Хомським відбулось у березні 1981 року. Я додам, що в червні того ж року Миколай отримує диплом про середню спеціальну освіту і починає колекціонувати старовинні годинники. Він вступає у присмерковий еон свого недовгого життя: протягом 1981–1985 років парадоксаліст пише головні твори — «Онагра» та «Григоріаду». В «Онагрі» він сформулює славетний Парадокс.

Отже,

Відгуки про книгу Візантійська фотографія - Володимир Львович Єшкілєв (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: