Українська література » Сучасна проза » Візантійська фотографія - Володимир Львович Єшкілєв

Візантійська фотографія - Володимир Львович Єшкілєв

Читаємо онлайн Візантійська фотографія - Володимир Львович Єшкілєв
знайшли семітських домішок. 26 вересня Юрій писав коханій першого листа, в якому порівнював її з прекрасною Тойтборгою і цитував «Старшу Едду». Через три дні арійська красуня завітала до квартири Курбатових. Вівтар із Свастикою вона сприйняла достатньо оригінальним для продовження їх зустрічей, попередивши Юрія, що вирішила зберегти дівоцтво до двадцяти трьох років. Учень Балашова визнав це рішення достойним Традицій і отримав від Юлії вдячно-цнотливий поцілунок.

6 листопада Курбатов дістав від коханої послання, де згадувалась казка Ганса Християна Андерсена «Снігова королева».

«Ти нагадуєш мені Кая в палаці Снігової королеви, — писала Юлія. — Кай намагався скласти із шматків криги слово „вічність“, і твоя свастика теж символ вічності. Ти бавишся крижинками вмерлих ідей і перетворюєш серце своє на кригу».

Юрій показав послання Євагрію.

Орел Заратустри прочитав текст і поясни Курбатову, що байкар Андерсен був масоном 30-го ступеня посвяти у ложі «Схід Данії», що казку «Снігова королева» втаємничені читають як окультний трактат резенкрейцерів, що сім розділів казки відповідають семи рівням посвяти в масонському Ордені Рожевого Хреста, що головними знаками трактату є дзеркала і троянди — відомі символи датських масонів, що вирази «сила дванадцяти богатирів» та «крижана гра розуму» і зовсім є цитатами з ритуальних масонських написів.

Балашов розкривав таємниці Андерсенівського тексту стоячи. Юрій сидів. Велике тіло Вчителя нависло над ним, немов потуга Цхултху над приреченим човном. Він вислухав усі докази.

Вдома він перечитав казку очима втаємниченого і впевнився, що Балашов правий. У Андерсена Південь перемагав Північ.

Коли прийшла Юлія, Курбатов пояснив їй, що слово «Вічність» треба писати з великої літери і розповів про вічне повернення в арійських текстах і працях Фрідріха Ніцше.

Юлія слухала його без посмішки, уважно, і сказала: «Є багато символів Вічності. Якщо хочеш, я зроблю для тебе один із них — Коло Кохання». Юрій захотів.

…Він лежав, дивлячись на схизми і стигми стелі і відчував все послідовно: як Юлія знімає одяг, як сідає теплим вимитим тілом на його обличчя, як її руки розгортають тканину і плоть, як швидка волога з її язика змішується з його вологою, повільною та густою. Він намагався відчути злиття з Вічністю у створеному колі, але зливались лише тепло та поверхні; а Безодня не прийшла до свого воїна на допомогу…

Перед тим як заснути, Юлія довго дивилась в очі Курбатову, а потім сказала, щоб він відніс Свастику на смітник. Він виконав її бажання і в ту ніч бачив уві сні видіння: срібний стиглою ковилою степ і два вершники у шкіряних шоломах з хутряною габою.

Вони їхали степом на волохатих татарських конях, про щось говорячи. Слова тюркської мови були незрозумілі Курбатову; на вершників налетіла суха хвиля вітру і видіння згасло.

— Цього літа в Степу буде багато пожеж, — сказав Чорний Тюрген Курбат-мурзі. — Дощів не було від самого ід-аль-курбан.

Курбат-мурза не відповів, підтягуючи ремінці срібного сагайдака. Деякий час їхали мовчки. Потім знову заговорив Чорний Тюрген.

— Ти ідеш до Москви тільки тому, що Берке-хан відібрав у тебе Гуйлу? Не роби цього, мурза.

— Берке-хан — старий ішак, — відповів Курбат. Він перекинув сагайдак через плече і додав:

— Тільки дурні змінюють віру через жінок. А от вітер у Степу став гірким, а вода стала соляною. На все є воля Аллаха!

Парадокс Хомського

Надмірна упередженість та задушлива дидактичність стилістики Окрю Іржона, єдиного дотепер біографа Миколая Хомського, змусили мене перебороти відразу до життєписів і скласти текстову офіру зашкарублому вівтареві з тогою Свєтонія та сандалею Плутарха у святая святих.

Починаючи оповідь, я змушений визнати, що в книзі «Терен уможливлення. Життя та ідеї Миколая Хомського», котру вимучив вищезгаданий добродій Іржон, є три незаперечні істини: Миколай Хомський дійсно народився в місті С. 12 липня 1960 року, дійсно був «людиною відкритих вікон», як несподівано вдало зауважує біограф на 112-їй сторінці свого твору, дійсно був вбитий прохололої хмарної ночі 8 жовтня 1987 року. Всі інші події та факти в іржонівському тексті відносяться до речей, які могли народитись у бутті, але, з невідомих мені причин, цього не зробили; до цих речей я відношу також совість, об'єктивність та поінформованість автора «Терену уможливлення».


1.

Людські обличчя — ніби хвіртки у мороці. Цей морок не дозволяє роздивитись розміри та прикраси будівель, що їх подвір'я замкнені комбінаціями очей, носа, губ тощо. Я дивлюсь на фотографію сімнадцятирічного Миколая: який фізіономіст зміг би побачити крізь ювенільний ландшафт клаповухого обличчя творця «Онагра» і «Григоріади», людину, котра на двадцять другому році життя сформулює Парадокс, перед яким стадо едіпів застигне в жаскому передчутті Сфінкса?..

Вперше він перейшов з можливого у наявне на північній околиці міста С., городян якого остання війна розвіяла шляхами і кресами східноєвропейської ойкумени; місто С. заселили мешканці навколишніх селищ — міське походження Хомського вельми умовне.

Щоправда, він із дитинства вийшов на прю з плебейським гештальтом, змушуючи оточуючих називати його не Миколою, але Миколаєм. Окрю Іржон вважає це «знаковим передчуттям обраності». Якби він на власні очі побачив запісковілу сонячність міста С., орнаментованого мокрою білизною та вигорілими кумачевими прапорами, то, напевне, знайшов би для пояснень явищ вульгарного світу слова прості, відкриті. Поєднання червоного з білим іноді надихає на скорочення шляхів…

Підлітком Миколай оминав святкові компанії та дівчат — напівбоги самотності пильнують егоїзм істот, вагітних на парадокси. Якщо символісти праві, і кожна особистість обтяжена власним цвинтарем вмерлих культур, то ціннісний простір Хомського був всіяний кам'яними стовпами сірійських відлюдників в ім'я Христове. Відсутність друзів та нестерпна балакучість заскорузлої рідні дозволили йому зненавидіти мову як засіб спілкування. Він намагався жити мовчки — всі слова, створені людьми, викликали в нього огиду своєю нав'язливістю, затертістю та легкістю використання. До кінця життя він не зміг примирити себе з тим, що невичерпні Речі Буття люди пришпилюють до своєї відомості смішними комбінаціями з трьох, чотирьох, або п'яти літер.

В розмові він довго підшуковував слова точні та незатерті, коли не знаходив — мовчав. Дехто вважав Хомського недолугим

Відгуки про книгу Візантійська фотографія - Володимир Львович Єшкілєв (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: