Вічний календар - Василь Махно

«Грамота султана Мурата, — сказав представник латинян, — не затверджена у верховному суді».

На що верховний суддя вигукнув: «Неправда, бо справа спочатку перебуває в муфтія, а потім доходить до верховного суду».

Тоді Томас сказав, що ніде в султанських фірманах не сказано про Гріб Господній, а тільки про Голгофу. Натомість Кьопрюлю відповів, що не повинні писатися в кожному реченні точні місця. Але мусить прочитуватися воля султана. І ще візир запитав Томаса, що обстоював у суді право франків: коли султан роздавав грекам храми, монастирі й печери єрусалимські, то чому вони не обстоювали своє право тоді?

«Крітська війна, — відповів на закид Кьопрюлю Томас, — була перешкодою».

«Але минуло стільки часу відколи підписано мир, то де ви були?» — запитав гнівно великий візир.

Поглянувши на суддів, зупинив він свій погляд на Томасові, сказавши: «Гзік» — це означало, що з франком ніхто вже не буде говорити, ні слухати його.

[пси Єрусалима]

Поки Єрусалимський Патріарх Досифей судився й доказував право православних на володіння Храмом Господнім, кувуклієм, трапезною, святою печерою в Назареті, — у той самий час єрусалимський кадій видав наказ, що стосувався виключно християн і євреїв. Приписано було кожному християнинові та кожному євреєві вбивати по одному псові за день. Османські урядники швидко описали всі будинки, у яких жили християнські та юдейські родини. Приписувалося хапати пса й убивати в урочищі за святим Сіоном у присутності османського чиновника. Та ще платити за це п’ять магідій, щоби писар викреслив твоє ім’я зі списку. Якщо хто знехтує або злегковажить, то дім його зруйнують, а винуватця повісять. Християни почали шукати прихистку по церквах і монастирях, але дізналися, що й на церкви з монастирями накладено повинність убивати по п’ять псів на день. Тоді християни і юдеї почали ловити по вулицях псів, а хто не міг спіймати, бо безпритульних псів у місті меншало, то купували в турків, даючи червоного за одного пса. Та ще до всіх нещасть, які звалилися на християнські голови, кадій заборонив їм приходити молитися на Єлеонську гору. Війську ж османському наказали вбивати усіх, хто збереться на тій горі. І військо було готове виконувати цей наказ. Але дізналися про це християни й не пішли на гору. Тим часом, боячись за себе і свої домівки, деякі з християн почали заходити в доми та подвір’я османів і викрадати їхніх псів. Турки доганяли викрадачів і били їх. Коли дехто з християн прийшов скаржитися кадієві, то той велів хапати турків та ув’язнювати, але інші з-поміж османів збунтувалися, розтрощили тюрму й випустили арештованих. Зчинилося в Єрусалимі повстання. Перелякався тоді кадій і сховався. Поки паша описав єрусалимські події й післав до Стамбула одного зі своїх урядників, мешканці Єрусалима втихомирилися. Кадія замінили. А за якийсь час у Єрусалимі знову почувся собачий гавкіт.

Минуло небагато часу і, щоб задовольнити французів, османи вирішили віддати латинникам усе, чого ті домагалися раніше. Сам єрусалимський паша в супроводі наїнів, які все записували, сказав грекам: «До цього часу ви були першими: у хресних ходах, ви й у дзвони дзвонили першими й кадили першими, а віднині — французькі монахи будуть першими в ходах, дзвонитимуть першими й кадитимуть першими. Якщо не послухаєте — то покарані будете».

Кожен новий бейлербей єгипетського еялету в’їжджав до Каїру через браму цитаделі міста, оточеного мурами й річкою, з пальмовими алеями та десятками мінаретів. З кожним бейлербеєм перед від’їздом в Едірне розмовляв у своєму палаці великий візир Кьопрюлю. З Агмедом-пашею великий візир просидів пів дня, обговорюючи зміну податкової політики в еялеті. На нового бейлербея покладалися важкі для виконання обов’язки — збільшити дохід до казни, урізавши доходи місцевих беїв, мамлюків і загонів османського війська, яких було в Каїрі аж сім оджаків. Кьопрюлю висловлював занепокоєння, що така різка зміна може викликати бунт війська яничарів і мамлюків, підбурюваних беями, тому було вирішено, що Агмед-паша матиме необмежені можливості придушувати будь-яке невдоволення. Можливості у бейлербея могли бути, але якщо збунтуються офіцери і яничари, то паша може й не дочекатися підмоги зі Стамбула. Це розумів Кьопрюлю і розумів Агмед-паша.

[приїзд]

6 Шавааля 1086 року, що відповідало 24 грудня 1675 року християнського літочислення, дефтердар Ахмед-паша прибув до Каїра. Про це записали автори хронік: арабський і семеро турецьких — чотири в Єгипті та три в Стамбулі. Приїзд паші було ретельно зафіксовано. Сказано в тих хроніках, що єгипетським сараф-баші здавна був хтось із місцевої єврейської громади. З прибуттям нового бейлербея зайшли зміни: протягом кількох місяців скоротили платню військовим, розігнали єврейських держателів казни й розпочали атаку на місцевих беїв. Така різка зміна в єгипетському еялеті не могла відбуватися без підтримки Стамбула. Ахмед-паша був присланий великим візиром Кьопрюлю, щоб упорядкувати доходи імперії, значну частину яких османи отримували з Єгипту. В лютому 1676 року вояки наповнили площу Румайла в Каїрі. У місті стояли сім частин джавішів і мамлюки.

[бенкет]

Але перед тим зустрів Ахмеда-пашу Зайн Аль Фаґар-бей. Він розповів про джавішів, запросив Касім-бея. У супроводі війська, мамлюків і Касім-бея Агмед-паша прибув до палацу, усі ввійшли до просторої кімнати, сіли й говорили. Відтак помолилися і знову сіли, але мамлюки та офіцери стояли. І сказав Касім-бей, що мамлюки та офіцери їстимуть лише після їхнього трапезування.

[перше вбивство]

Незадоволення прокотилося Каїром та всіма частинами Єгипетського еялету. Політика призначеного Стамбулом Агмед-паші спричинилася до того, що спершу Абд-аль Фаттаха-ефенді поїхав до Стамбула, щоб розповісти про самоуправство бейлербея. Не встиг він виїхати за каїрські брами й податися через сирійську землю, як мамлюки, що супроводжували Абд-аль Фаттаха-ефенді, напали в пустелі на нещасного і відтяли йому голову. І тіло, і голову залишили для звірів у пустелі. Повернулися до палацу Агмед-паші та доповіли, що зробили.

[друге вбивство]

Не дочекавшись повернення Абд-аль Фаттаха-ефенді, Кунді Мегмед-бей і Делі Сулейман-ага поїхали до Стамбула. Особливо розраховували на колишнього євнуха султанського гарему Делі Сулеймана-агу, який своєю чергою покладався на давні знайомства в палаці падишаха. Вони відмовилися від супроводу, який