Богиня і Консультант - Володимир Львович Єшкілєв

– Де вона?

– Сидить у машині. По неї приходили.

– Куди?

– До твоєї хати.

– Що? – від несподіванки Мітелик ледь не випустив з рук скарб давніх жерців. – Оті твої «погані хлопці» вдерлися до моєї хати?

– Не кричи, не вдерлися. Мала встигла звідти втекти, і вони якось про це дізналися без проникнення до квартири.

– Я не розумію…

– Не тепер, – Яра не дав Мітеликові дивуватися вголос. – Всі подробиці потім. Все потім. Ми вшиваємося.

– І куди ви з нею вшиєтеся?

– Не «ви», а «ми».

– А я не збирав…

– Пізно, братику, пізно. Вони багато чого про нас знають. А окрім них є ще інші, ще гірші. У нас – у кращому випадку – кілька годин на збори.

Мітелик приречено крутив у руці камінь. «Але ж ти, грьобаний слоне, із самого початку знав, що усе закінчиться саме так». Цю думку він адресував не Одноокому, а собі. А потім старший консультант згадав, що має невикористану двохмісячну відпустку. Ця згадка здалася йому одночасно і доречною і смішною. Скорше смішною.

Паладин Храму обрав для зустрічі зі Стражем невеличке літнє кафе на Віа Оттавіано. З його майданчика було видно сіре громаддя Леонінського муру, що оточувало Ватикан. Строката черга туристів тяглася вздовж муру до музейної брами. Паладин присів за кутовий столик і замовив ірландське віскі без тоніку. На майданчику майже не було відвідувачів. Лише дві старі німкені за сусіднім столиком пили каву й підсміювалися, розглядаючи щось кумедне в екрані портативної відеокамери.

Спека підказала Паладинові сорт сигари. Він видобув з портсигара хрустку «Hoyo de Monterrey» і пірнув у її імбирно-шкіряні аромати. Насолоджуючись, Паладин не відразу зауважив наближення Стража і його супутника. Щоби привітатися, Паладин незграбно відвів руку з сигарою. Важкий циліндрик попелу впав на столик, за котрим сиділи німкені. Ті замовкли і зміряли усю компанію недружніми поглядами. Страж чарівно посміхнувся стареньким:

– Entschuldigen Sie bitte! Mein Kollege ist so undeschickt[21].

Одна з німкень відповіла посмішкою на посмішку:

– Oh, alles ist gut. Keine Sorgen. Wir sind genug feuerfest[22].

Паладин, який не розумів німецької, під час цих перемовин розглядав супутника Стража, невисокого чоловіка з рудим волоссям і міцно стиснутими вузькими губами. Йому не сподобалися очі рудого: світло-прозорі, невиразні, «риб’ячі». У цих очах Паладин побачив холодну зосередженість, яка неприємно контрастувала з яскравим травневим сонцем, бадьорими звуками вулиці й запашним сигарним димом. Стражів супутник був наче шматком сірої криги, покладеним на літній лісовій галявині. Також важко було визначити його вік. Йому могло бути тридцять, могло й п’ятдесят.

Страж і рудий замовили чай із льодом. Паладинові передалося напруження прибулих, вони, очевидно, налаштувалися на серйозну розмову. Можливо, це відчули навіть німкені, які швидко допили свою каву, розплатилися готівкою і пошкандибали в напрямку метро. Рудий провів їх недовірливим поглядом.

– Їхня камера була включена на зйомку чи мені лише здалося? – спитав його Страж.

– Так, принаймні в останні хвилини.

– Це зле.

Рудий лише знизав плечима. Паладин ще раз подивився на потік туристів, з яким злилися німкені. «Це вже занадто! – подумав він. – Може, вони такі підозрілі, бо старі мавпи розрахувалися кешем? І що з того?»

– І як ви прокоментуєте останні новини зі Східної Марки? – звернувся до Паладина Страж.

– Як прокоментую? – Паладин зауважив, що той не вважав за необхідне відрекомендувати йому свого супутника. – Напевне, так прокоментую: фірма-конкурент проявила себе.

– А ваші люди, навпаки, знову себе не проявили.

Паладин поклав сигару на попільничку. «Ага, значить, Коммодор не збирається обговорювати зі мною подальші дії. Він уже все вирішив, – зрозумів він. – А рудий, певно, є ще одним орденським Стражем, помічником Майстра Зброї. Представник Коммодора привів на зустріч помічника ката. Кого ж тоді запросить на офіційну аудієнцію сам Коммодор? Самого Майстра?» Вголос він сказав:

– Їх не попередили про те, що «гостя» може бути такою небезпечною.

– Ви й надалі заперечуватиме свою недалекоглядність?

– Ні, Страже, не заперечуватиму. Це моя провина. Мені не вдалося скоординувати роботу наших нових друзів і людей Полковника.

– Мені доповіли, що та ваша «гостя» вбила чотирьох охоронців і власницю будинку, потім зустріла невідомого, обеззброїла, допитала і відпустила його. Жінка-воїн. Геродотова амазонка. Американські блокбастери відпочивають… І хто ж цей «невідомий»?

– Його обличчя відеокамери не зафіксували. Ми з’ясовуємо, хто він. Слідчі знайшли у сусідньому будинку дещо цікаве. Швидше за все, той, кого ми називаємо «невідомим», облаштував там спостережний пункт.