Сірано де Бержерак - Едмон Ростан

(вгризаючись у торт-ліру)

О ліро! В перший раз годуєш ти мене!

Рагно

(що приготувався читати вголос, відкашлявся, поправив ковпак на голові, став у позу)

Рецепт…

Другий поет

(підштовхує ліктем першого)

Ну, й снідання!

Перший поет

(до другого)

Обід, ще й предешевий!

Рагно

(читає)

Рецепт, як печиво робити мигдалеве. Ти білки у піну збий, В неї влий Соку з доброї цитрини, Мигдалевим молоком, Як струмком, Оживи застиглість піни. Із мигдалю та з муки Пиріжки Ти зроби, але відкриті, З абрикосів запашних Треба їх Конфітурами змастити. Піну влий у них пухку Та легку, Став у піч їх без розмови, Щоб зрум’янились вони, Як панни… От і печиво готове!

Поети

(з набитими ротами)

Прекрасно! Що за стиль!

Поет

(мало не вдавившись)

Кхм… кхм… Це щось чудове!

Поети відходять у глибину сцени, жуючи.

Сірано

(що спостерігав усю картину)

Чи помічаєш ти, як славпо ці панове Тут запихаються під звуки рим твоїх?

Рагно

(тихо усміхаючись)

Я бачу добре це, – і не дивлюсь на них Зумисне, щоб вони живилися спокійно. Так, пане Сірано, я тішуся подвійно: Охоту віршувать зганяючи свою, Голодним разом з тим під’їсти я даю.

Сірано

(плеще його по плечу)

Добряга!

(Рагно йде до своїх друзів. Сірано стежить за ним очима потім несподівано звертається до Лізи.)

Лізо!

Ліза, що ніжно розмовляла з мушкетером, здригнулась і підійшла до Сірано.

Що, отой вояка бравий Облогу і на вас повів задля забави?

Ліза

(ображено)

О, тільки згорда я на нього подивлюсь – І від усіх атак негайно відіб’юсь!

Сірано

Ну, оченята ці, як правду говорити, Щоб інших побивать, занадто вже підбиті!

Ліза