Щоденник - Чак Паланік

Якщо ти на роботі, і за кожним столиком чогось чекають, а ти в цей час і досі ховаєшся на кухні, щоб зробити зарисовки на обривках паперу, то час прийняти пігулку.

Коли ти пред’являєш відвідувачам чек за вечерю, а на звороті цього чека ти намалювала маленький етюд у світлі й тіні — ти навіть сама не знаєш, звідки його видобула, бо цей образ просто виник у твоїй уяві, начебто нічого особливого, але все одно ти боїшся загубити цей етюд, то, значить, настав час прийняти пігулку.

— Оті начебто дрібні й непотрібні деталі, — часто казав Пітер, — вони дрібні та непотрібні лише до того моменту, коли ти складеш їх докупи.

А ще Пітер казав:

— Усе, взагалі, дрібне та марне саме по собі.

Між іншим, сьогодні в їдальні Ґрейс Вілмот і Теббі стояли перед заскленою шафою, що закриває більшу частину стіни. Усередині на підставках виставлені м’яко підсвічені фарфорові тарілки. А чашки стоять на блюдцях. Ґрейс Вілмот по черзі показує на них, а Теббі, простягнувши вказівний палець, каже: «Фітц і Флойд, Веджвуд, Норі-тейк, Ленокс…»

Потім Теббі хитає головою, схрещує на грудях руки і каже: «Ні, неправильно. Візерунок «Пророк у Гаю» має золоту кайму в чотирнадцять каратів золота. А «Венера в Гаю» має двадцять чотири карати».

Твоя мала донька — вона вже експерт з древніх китайських візерунків.

Ґрейс Вілмот простягає руку, ніжно поправляє пасмо волосся за вухом Теббі і каже: «Клянуся, ця дитина — вундеркінд».

Несучи на плечі тацю з обідніми наїдками, Місті на мить зупиняється і питає у Ґрейс:

— А як помер Гарроу?

Ґрейс відриває погляд від фарфорового посуду. Її м’яз orbicularis oculi широко розкриває її здивовані очі, і вона каже:

— А чому ти питаєш?

Місті нагадує їй про візит до лікаря, доктора медицини Туше.

І розповідає, що Ангел Делапорте вважає, що почерк Пітера проливає певне світло на його стосунки зі своїм батьком. Усі деталі здаються безглуздими, якщо брати їх кожну окремо.

І Ґрейс каже:

— Лікар дав тобі якісь пігулки?

Таця важка, їжа на ній холоне, але Місті наполягає:

— Док сказав, що у Гарроу був рак печінки.

Теббі тицяє пальчиком і каже: «Горхем, Данськ…»

А Ґрейс усміхається:

— Звісно, рак печінки, — каже вона. — А чому ти питаєш мене? Я була впевнена, що Пітер тобі розповідав.

Між іншим, погода сьогодні туманна з украй суперечливими розповідями про причини смерті твого батька. Кожна деталь незначуща сама по собі.

І Місті каже, що їй ніколи розмовляти, бо має дуже багато роботи. Обідній час пік. Може, пізніше.

У мистецькому коледжі Пітер бувало розповідав про художника Джеймса Мак-Нейла Вістлера, про те, як Вістлер працював для інженерних військ США, роблячи ескізи берегової лінії для потенційного розташування маяків. Та от проблема: Вістлер усе одно машинально малював маленькі фігурні ескізи на полях. Він малював бабусь, малюків, злидарів — усе, що бачив на вулицях. Він виконував свою роботу, задокументовуючи поверхню землі для урядових потреб, але при цьому художник не міг ігнорувати все інше. Він не міг пропустити його повз себе. Чоловіки, що курять люльки. Дітлахи, що ганяють коліщата. Усе це він зібрав у ескізах-закарлючках на полях своїх офіційних документів. Ясно, що уряд потурив його з роботи.

— І оці його закарлючки, — казав Пітер, — коштують сьогодні мільйони.

Це ти так казав.

У «Дерев’яно-золотистій їдальні» масло подають у маленьких череп’яних глечиках, та тільки тепер на кожній підкладці під цим черепком — малюночок. Маленький фігурний ескіз.

Це може бути зображення якогось дерева або виниклий в уяві Місті схил пагорба, спрямований справа наліво. Або там зображений стрімчак, а також водоспад у крутому каньйоні, або тінистий ярок з порослими мохом валунами та повзучими рослинами, що оповили товсті стовбури дерев; а поки вона все це нафантазує та перенесе на паперову серветку, люди встигають сходити на автостанцію, щоб випити там кави. Люди постукують склянками та виделками, щоб привернути увагу Місті. От уже мені ці відпочивальники!

І чайових вони не дають.

Схил гори. Гірський ручай. Печера в березі ріки. Вусик плюща. Усі ці деталі приходять до неї, і Місті не може їх відпустити. Під кінець обідньої зміни вона має обривки скатертин, паперових серветок та квитанцій, і на кожному з них намальована якась деталь.

У своїй мансардній кімнаті, серед купи шматочків паперу, вона зберігає листки та квіти з досі небаченими нею візерунками. Є ще одна купа, де зібрані абстрактні обриси, схожі на валуни та вершини гір на обрії. Гіллясті силуети дерев, зарості чагарників — щось типу вересу. Птахи.

Тому, що ти не розумієш, можна надати будь-якого значення. Коли ти годинами сидиш на туалетному столику, малюючи якісь нісенітниці на туалетному папері, аж поки в тебе сідниця не заниє, випий пігулку.

Коли ти взагалі не виходиш на роботу, ти просто стирчиш у себе в кімнаті і телефонуєш до служби, що подає їжу та напої в номери. Ти всім кажеш, що захворіла, і тому можеш не спати всю ніч та наступний день, зарисовуючи пейзажі, які ти ніколи не бачила. Значить, прийшов час випити пігулку.

Коли твоя донька стукає у двері і благає поцілувати її та побажати доброї ночі, а ти раз по раз відповідаєш їй, щоб вона йшла спати і що ти прийдеш до неї за хвилину, і коли зрештою приходить бабуся, і забирає її від дверей, і ти чуєш, як вона рюмсає в коридорі, випий дві пігулки.

Коли ти знайдеш браслет із фальшивими діамантами, який твоя донька підсунула під двері, випий іще одну.

Коли ніхто начебто не помічає твоєї поганої поведінки, але всі усміхаються і питають: «Ну що, Місті, як там ідуть справи з малюванням?», настав час пігулок.

Коли твій головний біль не