Щоденник - Чак Паланік

— Оцей малюнок можна споглядати цілу вічність, — каже він.

Синдром Стендаля.

Ангел каже:

— Я дам тобі за нього п’ятсот доларів.

А Місті відказує:

— Я не візьму.

Він витягує з теки ще один малюнок і питає:

— А оцей?

Вона не може продати жоден з них.

— Тисяча тебе влаштує? — питає Ангел. — Я дам тобі тисячу тільки за один цей малюнок.

Тисяча баксів… Та Місті все одно каже:

— Ні.

Ангел поглянув на неї і пропонує:

— Я дам тобі десять тисяч доларів за всі малюнки оптом. Десять тисяч доларів. Готівкою.

Місті почала була відмовлятися, та…

Та Ангел каже:

— Двадцять тисяч.

Місті зітхає, і…

Ангел наполягає:

— П’ятдесят тисяч доларів.

Місті втуплюється в підлогу.

— Чому, — питається Ангел, — у мене виникає таке відчуття, що ти скажеш «ні», навіть коли я запропоную тобі мільйон доларів?

Тому що ці малюнки не закінчені. Вони — не доведені до бездоганності. Їх іще не можна демонструвати публічно — поки що не можна. Є такі, над якими вона ще навіть не починала працювати. Місті не може їх продати, бо вони потрібні їй як ескізи для чогось більшого. Вони — частина чогось такого, чого вона ще не бачить у своїй уяві. Вони — як ключі, як зачіпки.

Хтозна, чому ми робимо те, що ми робимо.

Місті питає:

— А чому ти пропонуєш мені так багато грошей? Це що, якась перевірка?

І Ангел розкриває змійку на фототорбі та й каже:

— Я хочу тобі дещо показати. — І дістає з торби якісь блискучі інструменти. Один — це два гострих штирі, що з’єднуються у формі літери V. Другий — це металеве півколо у вигляді літери D, розбите на дюймові позначки зі свого прямолінійного боку.

Ангел прикладає металеву літеру D до ескіза сільського будинку і каже:

— Усі твої прямі лінії бездоганні. — Потім він прикладає інструмент пласко до акварелі із зображенням котеджу — і там усі лінії теж бездоганні. — Це транспортир, — пояснює він. — Ним міряють кути.

Ангел прикладає транспортир до малюнка за малюнком і каже:

— Усі твої кути — ідеальні. Бездоганні прямі кути. Бездоганні кути сорок п’ять градусів. Я помітив це ще на малюнку крісла.

Потім Ангел бере в руку У-подібний інструмент і пояснює:

— Це — циркуль. Ним малюють ідеальні криві та окружності. — Він устромлює одну штангу циркуля в центр малюнка, зробленого вугільним олівцем. Потім обертає другу штангу навколо першої і каже: — Кожна окружність ідеальна. Кожен соняшник та купальня для птахів. Кожен вигин — теж ідеальний.

Ангел показує рукою на малюнки, розкладені на дивані, і каже:

— Ти креслиш ідеальні фігури. Це — неможливо.

До речі, погода сьогодні стає справді сциклявою, насправді Сциклявою — от просто зараз, у цю мить.

Єдина людина, котра не сподівається, що Місті стане великою художницею, каже, що це — неможливо. Коли твій єдиний приятель каже, що тобі ніяк не стати великою художницею — з природним даром та вмілою, — то випий пігулку.

Місті каже:

— Слухай, ми з чоловіком усе ж ходили до мистецького коледжу. І нас там все ж таки вчили малювати.

А Ангел цікавиться, чи не креслила вона з фотографії. Може, Місті користувалася епіпроектором? Чи камерою-обскурою?

Ось що казала Констанція Бертон: «Це можна зробити подумки».

Ангел виймає з фототорби фломастер, дає їй і каже:

— Ось. — Показує на стіну і додає: — Намалюй мені прямо отут окружність діаметром чотири дюйми.

Місті бере олівець і, навіть не дивлячись, малює окружність.

І Ангел прикладає транспортир розміченою стороною до окружності. Діаметр — чотири дюйми. Він просить:

— А тепер намалюй мені кут тридцять сім градусів.

Риска, іще одна риска — і Місті намалювала на стіні дві перехресні лінії.

Ангел прикладає транспортир — точнісінько тридцять сім градусів.

Він просить її намалювати окружність діаметром вісім дюймів. Потім — S-подібну криву. Потім — рівнобедрений трикутник. Квадрат. І Місті, й оком не моргнувши, враз усе це йому малює.

Якщо вірити лінійці, транспортиру та циркулю — усі фігури ідеальні.

— Бачиш, що я хочу сказати? — питає Ангел. Тицьнувши в неї лінійкою, він пояснює: — Щось тут не так. Спочатку щось не так було з Пітером, а потім це сталося з тобою.

До речі, здається, вона набагато більше подобалася Ангелу Делапорте тоді, коли була огидною товстухою. Служницею в готелі «Чекайленд». Приятелькою, якій можна було читати лекції про Станіславського чи графологію. Спочатку їй Пітер читав лекції. А опісля — Ангел.

Місті каже:

— Єдине, що я бачу, — це те, що ти не можеш примиритися з думкою про мій неймовірний природний талант.

Ангел аж підстрибує від несподіванки. Він дивиться на неї, здивовано вигнувши брови.

Наче при ньому заговорив мрець;

І він каже:

— Місті Вілмот, чому б тобі не взяти і не прислухатися до самої себе?

Ангел потрясає в її бік цйркулем і каже:

— Це — не просто талант. — Потім обводить усі ідеальні окружності та кути на стіні й додає: — Це треба продемонструвати поліції.

Запихаючи малюнки та ескізи назад до теки, Місті питає:

— Як так? — Потім застібає теку і каже: — Щоб вони мене заарештували за те, що я надто талановита художниця?

Ангел витягує з торбини фотоапарат і