Українська література » Сучасна проза » Крадії та інші твори - Вільям Фолкнер

Крадії та інші твори - Вільям Фолкнер

Читаємо онлайн Крадії та інші твори - Вільям Фолкнер
побачив її в товаристві одного з вартових, — вони жваво про щось розмовляли. Але того вечора вона поцілувала його на прощання і, пообіцявши приїхати при першій же слушній нагоді, притиснулася до нього — трохи пітна, трохи охрипла, пахнучи одеколоном і піддатливим молодим жіночим тілом. Але вона більше не приїздила, хоч він писав їй листи, і лише через сім місяців він одержав від неї першу відповідь. Це була поштова листівка — кольорова літографія одного з бірмінгемських готелів з дитячим хрестиком, жирно виведеним чорнилом на одному вікні, і написом на звороті, зробленим великими, похиленими вліво і теж дитячими літерами: «Ось де ми праведемо наш медовий місець. Ваша подруга (місіс) Вернон Уолдріп».

Гладкий каторжник стояв, дивлячись на високого, і очі його блимали швидко-швидко й безнастанно.

— Так, приятелю, — сказав він. — Оці десять років на додачу — ось що прикро. Десять років без жінки, яка потрібна чоловікові…

Він блимав швидко й безнастанно, втупившись очима у високого. Той сидів нерухомо, — серйозний, чистий, затиснутий між нарами, мов лезо складаного ножа, — і тримав у твердій, вимитій руці сигару, густий, запашний дим якої, клубочачись, підіймався вгору і огортав його похмуре, задумливе, спокійне обличчя.

— Ще десять років на додачу…

— Жінки… А, хай їм!.. — сказав високий каторжник.

1939

Гамбіт конем

Перекладено за виданням

W. Faulkner. Knights Gambit. A Signet Book, New-York

Переклав Еміль Хоменко 

Дим

He один тому рік, як Ансельм Голенд об’явився у Джефферсоні; звідки — ніхто не знав. Та був він тоді молодий і вродливий чи бодай показний із себе, отож за три роки одружився з одиначкою — донькою власника двох тисяч акрів із найкращих земель у цілому краю й оселився в тестевому домі, де через два роки дружина породила йому двійко синів-близнюків, а ще по кількох роках його тесть помер і лишив Голенда повновладним господарем всієї маєтності, записаної тепер на ім’я дружини. Але ще й до цієї події ми в Джефферсоні чували, як він вихвалявся: «Моя земля, моє жниво»; і ті з-поміж нас, чиї батьки й діди виростали тут, позирали на нього холоднувато і трохи скоса, як на чоловіка безжального і (з оповідей про нього і білих, і чорних орендарів та інших, з ким він мав діло) шаленого. Проте заради його дружини і з поваги до його тестя ми поводилися з ним чемно, ба навіть шанобливо. Тим-то, коли його дружина теж померла, як ті сини-близнюки були ще дітьми, ми на нього складали вину за те, що її життя занапастила несамовита лють неотесаного приблуди. А коли сини його дійшли літ і один по одному покинули домівку назавжди, ми не здивувалися. І як одного дня, півроку тому, його знайшли мертвим (нога застряла в стремені осідланого коня, яким він їхав, а тіло страхітливо потрощене, бо кінь, очевидячки, волочив його крізь огорожу, — на коневій спині та по боках на той час іще видніли сліди ударів, завданих у звичайному для нього нападі люті), ніхто з нас не відчував жалю, бо тільки перед тим він припустився, як на людей нашого міста, часу і поглядів, непростимого блюзнірства. У день його смерті ми довідалися, що він порозривав могили на родинному цвинтарі, де спочивали родичі його дружини, серед них і ту могилу, в якій дружина пролежала тридцять років. Отже, цього божевільного, осатанілого від люті старого поховали серед могил, які він наважився осквернити, і в належний час його заповіт було призначено до офіційного ствердження. І зміст того заповіту нас не здивував. Без подиву довідались ми, що навіть з могили він завдав останнього удару по тих, кого міг тепер скривдити чи зневажити, — по зоставленій на сім світі власній плоті й крові.

В пору батькової смерті близнюкам було по сорок. Первісток, Ансельм-молодший, казали, був у матері за пестуна — либонь, через превелику подібність до батька. Так чи інак, а після її смерті, поки хлопці були ще дітлахами, до нас доходили чутки про чвари між старим Ансом і молодим Ансом, і начебто Вірджіній, другий близнюк, виступав у ролі посередника, хоч і батько, й брат проклинали його за ті зусилля, таку вже вдачу він мав, отой Вірджіній. А молодий Анс теж був штучка; як було йому десь так під двадцять, утік з дому і пропадав десять років. Коли повернувся, брати вже були повнолітні, і Ансельм зажадав офіційно від батька, щоб землю, котру, як ми тепер довідалися, старий Анс лише опікував, було розділено і він, молодий Анс, дістав свою частку. Старий Анс тут затявся, мов несамовитий. Певно, що вимогу ставлено так само несамовито, бо вони обидва, і старий і молодий Анси, були дуже схожі один на одного. І ми довідалися, що Вірджіній, хто б таке й подумав, став на бік батька. Тобто ми про це почули. Бо земля лишалась як була, і до нас дійшло, як посеред колотнечі, навіть задля них нечувано шаленої, — колотнечі аж такої шаленої, що слуги-негри повтікали на ту ніч хто куди з дому, — молодий Анс подався геть, захопивши запряг мулів, свою власність; і від того дня аж до батькової смерті, навіть після того, як Вірджіній теж був змушений залишити домівку, Ансельм більш ніколи не обзивався до свого батька й брата. Але з округи він того разу не виїхав. Просто перебрався глибше у гори («Де може назирати, що поробляють старий і Вірджіній», — говорив дехто з нас, а думали так усі); і наступні п’ятнадцять років він жив у двокімнатній халупі з мазаною долівкою самотній, наче який пустельник, сам собі готуючи страву, і навертав парою мулів до містечка хіба яких чотири рази на рік. Якось раніше він був заарештований і суджений за те, що гнав самогон. Він зовсім не боронився, відмовившись визнати себе винним чи невинним, і, оштрафований як по звинуваченню, так і за неповагу до суду, розходúвся, мов сам не свій, точнісінько батько, — коли його брат Вірджіній запропонував сплатити штраф. Він накинувся на Вірджінія в судовій залі і пішов до в’язниці з власної охоти, а по восьми місяцях був помилуваний за добру поведінку й повернувся до своєї халупи мовчазним, понурим чоловіком з орлиним лицем, котрого і сусіди, й сторонні обминали десятою дорогою.

Другий близнюк, Вірджіній, зостався на місці, обробляв землю, що від його батька ніколи не бачила нічого доброго, навіть поки той був живий. (Про старого

Відгуки про книгу Крадії та інші твори - Вільям Фолкнер (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: