Крадії та інші твори - Вільям Фолкнер

Творець і хазяїн Йокнапатофи

Видатному американському письменникові Вільяму Фолкнерові довелось докласти багато зусиль, аби оберегти від запопадливої до сенсацій буржуазної публіки свої болі, радощі, уподобання — все, що становить особисте багатство кожної людини. Тому-то відомі про нього біографічні дані досить скупі.

Народився Вільям Фолкнер 25 вересня 1897 року в містечку Нью-Олбані, в південному штаті Міссісіпі. Вчився в середній школі в сусідньому Оксфорді, куди невдовзі перед тим переїхали його батьки. Але школи не закінчив. Почалась перша світова війна, і Фолкнер, як і тисячі юнаків його покоління, пішов добровольцем до армії, вступив до англійського повітряного флоту. Та поки він скінчив школу авіаторів, війна закінчилася. Фолкнер повернувся додому і почав вивчати філологію у Міссісіпському університеті.

Не закінчивши університету, він пішов працювати продавцем у книгарні, працював службовцем на пошті, перепробував чимало інших робіт. Невдовзі в Нью-Орлеані Фолкнер знайомиться а Шервудом Андерсоном, дуже відомим тоді письменником, впливу якого зазнало чимало згодом визначних майстрів американського письменства, в тому числі й Ернест Хемінгуей. Розмови а ним допомогли юнакові знайти своє покликання. Він починає писати. В 1926 році виходить перший роман Вільяма Фолкнера «Солдатська винагорода». Відтоді він написав багато творів. Серед них дві книжки поезій, більш ніж півтора десятки романів, кілька збірок оповідань.

Багато років Вільям Фолкнер із своєю родиною прожив у містечку Оксфорді. Він не тільки писав книжки, а й обробляв землю, і землякам здавалося, що він нічим не відрізняється від них. Лише в 1948 році, коли з Оксфорді почали знімати фільм за романом Фолкнера «Осквернитель праху», місто стрепенулося. І не тільки тому, що один із його мешканців виявився знаменитістю. Великий інтерес жителів містечка викликав сам твір письменника. Адже атмосфера вигаданого містечка Джефферсона, в якому Фолкнер оселив своїх героїв, їхня психологія і спосіб мислення — все це дуже нагадувало рідний письменникові Оксфорд, штат Міссісіпі, американський Південь.

З Півднем було зв’язане все життя і вся творчість письменника. Дія майже всіх романів і оповідань Фолкнера відбувається на півдні США. Але марно шукати ці місця на картах Америки.

«Я створив свій власний світ», — говорив Фолкнер. Таким світом стала для письменника округа, яку він, її творець і хазяїн, назвав індіанським словом «Йокнапатофа» («Тихо тече вода по рівнині»). Він помістив цю округу з центром Джефферсоном в рідному штаті Міссісіпі й заселив її своїми героями.

В 1936 році, надрукувавши роман «Авесаломе! Авесаломе!», Фолкнер додав до нього власноручно зроблену карту Йокнапатофи. За його «підрахунками» в окрузі — 2400 квадратних миль і 15 611 мешканців. Серед них 6298 білих і 9313 негрів. «А я, — казав письменник, — можу переміщувати цих людей, як бог, не тільки в просторі, а й у часі». І ось шляхом такого вільного переміщення у просторі й часі різних поколінь Компсонів, де Спейнів, Сарторісів, Маккаслінів, Сноупсів, нащадків індіанських ватагів та предків негра Лукеса Бічема, Фолкнер відтворює історію Півдня від 1699 по 1945 рік.

Як і Хемінгуей у своїх ранніх оповіданнях, Фолкнер у першому своєму романі «Солдатська винагорода» показує, що війна вибила зі звичних уявлень ту молодь, яка, понюхавши пороху, близько побачивши смерть, пізнала ціну життю. Відтоді мирне провінційне життя видається їй пустим і мізерним, розуміння людського обов'язку — викривленим, моральні засади — дрібними та вбогими.

Але не ця розповідь про «загублене покоління» принесла Фолкнерові славу й визнання. В 1929 році вийшов роман «Галас і шал». У ньому розповідається про зубожілий рід південних плантаторів та колишніх рабовласників Компсонів. І якби то була логічно викладена від автора чи від одного з героїв історія розорення та занепаду пересічної плантаторської родини, вона, мабуть, не викликала б того враження загального хаосу, яке приголомшує читача після прочитання книжки. Але банальна історія про те, як розпалась і загинула колись щаслива родина, дуже незвично викладена у Фолкнера.

Ті самі події переповідаються чотири рази.

Книжка починається монологом Бенджі — недоумка тридцяти трьох років, що згадує своє дитинство, любу сестру Кедді; її турботи про нього, такого тепер нещасливого й усіма забутого. Це — монолог, насичений несвідомою тугою за минулим, за щасливим дитинством, тепло, пахощі і звуки якого викликають тепер радісні спогади каліки.

Другий розділ книги — пристрасний монолог Квентіна, другого з дітей Компсонів, студента, який напружено шукає причин, що зруйнували сім'ю, позбавили його грунту. Він не може знайти їх, не може витримати загибелі свого роду, а тому кінчає життя самогубством.

І лише молодший син — Джесон, від імені якого ведеться розповідь у третьому розділі, зміг вижити і якось влаштувати своє життя, але саме завдяки своїй бездушності, пожадливості, аморальності.

Останній розділ «від автора» подає логічний виклад тієї самої історії. Всі носії людяності, любові, жалю, співчуття зазнають краху. Втрачає зв'язок з родиною, — фактично, стає повією, — улюблениця сім’ї Кедді. На той самий шлях згодом стає її дочка, яку доводить до відчаю жадібність і злостивість її дядька й опікуна Джесона. Вмирає батько Кедді — адвокат, скептик і п'яниця старий Компсон. Зовсім безпорадною стає мати, нещасна жінка, що тільки й думає про свої хвороби. Неспроможний знести всього жаху загибелі, деградації, розорення сім'ї, кінчає життя самогубством найвразливіший з дітей — Квентін.

І тільки негритянка Ділсі — старенька няня, що прожила все життя у Компсонів, вигляділа всіх їхніх дітей, замінюючи їм матір, тільки вона зуміла пронести крізь усі знегоди свою незмінну, невикорінну, одвічну доброту. Ділсі, за визнанням письменника, — найулюбленіший його образ. Це її устами в кінці роману він осуджує своїх героїв за те, що вони зрадили один одного.

Роман «Галас і шал» більш ніж наполовину складається з розірваних, алогічних, хаотичних внутрішніх монологів. Цей роман, в якому повністю порушено хронологічний принцип, із захватом прийняла модерністська критика, що побачила в ньому передусім технічне новаторство. Об'єктивна демократична критика Америки також високо оцінила цей твір, але вже за те, що в ньому через деградацію родини Компсонів показано загибель старого патріархального Півдня.

До цієї ж теми Фолкнер знов повертається у романі «Авесаломе! Авесаломе!» (1936), бо причини, що призвели до зубожіння й виродження давніх південних родів, дуже