Історія світу в 10 1/2 розділах - Джуліан Патрік Барнс

3) Заколот — то була та сцена, яку Жеріко мало не намалював. До нас дійшло декілька шкіців. Ніч, буря, важкі хвилі, рване вітрило, хтось тоне, тут змахи шабель, там рукопашний бій, оголені тіла. А в чому ж річ, що не так? Передусім, це дуже скидається на бійку в салуні у вестернах середньої руки, бійку, до якої долучаються всі: той кулаком, той стільцем, той пляшкою по голові, хтось гойдається на люстрі й роздає копняки важкими черевиками. Забагато всього відбувається. Можна показати менше, але тим сказати більше.

Начерки заколоту нагадують традиційні зображення Страшного Суду, де винних відділяють від невинних і заколотники падають у прокляте місце. Це була б оманлива алюзія. На плоту перемагала не чеснота, а сила, і милосердю там місця не лишалося. Підтекст такої версії був би той, що Бог належить до офіцерського чину. Може, тоді так і було. А Ной був офіцером?

4) Сцен канібалізму в західному мистецтві мало. Делікатність? Малоймовірно: західне мистецтво не соромиться виколотих очей, відрубаних голів у торбах, жертовного відрубання грудей, обрізання, розп’яття. Понад те, канібалізм був язичницькою практикою, зображення якої, з одного боку, було б повчально-засуджувальним, а з іншого — приваблювало б увагу глядача, викликаючи в нього збудження, котре б той уголос не визнав. Але просто одні речі малюють рідше, ніж інші. Ось, приміром, офіцер Ной. Зображень Ковчега у світовому мистецтві на диво мало. Химерне жартівливе американське зображення, похмуре — Якопо Бассано в Прадо, а поза тим небагато спадає на думку. Адам і Єва, вигнання з Раю, Благовіщення, Страшний Суд — ці сюжети всі поважні художники малювали. А Ной у Ковчезі? Поворотний момент людської історії, бурхливе море, колоритні тварини, Боже втручання в людські справи: без сумніву, всі необхідні елементи на місці. Чому ж така бідна іконографія? Може, не було однієї настільки видатної картини, яка б надала Ковчегу як сюжету імпульсу й популярності. Чи в самій історії щось таке: може, митці погоджувалися, що Потоп не з кращої точки зору показує Бога?

Жеріко зробив один начерк канібалізму на плоту. Зловлений момент антропофагії виглядав так: м’язистий чоловік гризе лікоть м’язистого трупа. Це майже комічно. Тон, у кожному разі, тут становив би проблему.

5) Картина — це мить. Що б ми подумали, побачивши сцену, де три моряки й солдат викидають людей з плоту в море? Що жертви вже мертві? Чи якщо живі, то чому їх убивають — хочуть забрати їхні цінності? Карикатуристам іноді проблематично пояснити сенс своїх жартів, так що в результаті можна побачити, як торгівець газетами стоїть біля щита, на якому написано якийсь дохідливий заголовок. До нашої картини подібну інформацію можна було б викласти у такому вигляді: ПЕЧАЛЬНА СЦЕНА НА ПЛОТУ «МЕДУЗИ»: НЕЩАСНІ ЖЕРТВИ КОРАБЛЕТРОЩІ, ВІДЧУВАЮЧИ МУКИ СОВІСТІ, РОЗУМІЮТЬ, ЩО ЗАПАСІВ НА БОРТУ ЗАМАЛО, ТОЖ УХВАЛЮЮТЬ ТРАГІЧНЕ, АЛЕ НЕОБХІДНЕ РІШЕННЯ ПОЗБУТИСЯ ПОРАНЕНИХ ЗАРАДИ ТОГО, ЩОБ ЗДОРОВІШІ МАЛИ БІЛЬШЕ ШАНСІВ ВИЖИТИ. Оце приблизно таке дохідливе пояснення.

Та й «Пліт “Медузи”», до речі, називається, не «Плотом “Медузи”». У салонному каталозі картину назвали «Scène de naufrage» — «Сцена кораблетрощі». Обережний політичний хід? Можливо. Але й корисна вказівка для глядача: це картина, а не те, що художник думає з того приводу.

6) У виконанні інших художників приліт метелика уявити нескладно. Але це має вигляд доволі грубого сентиментального прийому, чи ж не так? Навіть якщо вдасться взяти правильну тональність, виникають дві великі проблеми. По-перше, це виглядатиме неправдоподібно — хоча саме так усе й було; правда не завжди переконлива. По-друге, білий метелик з розмахом крил шість-вісім сантиметрів над плотом двадцять на сім метрів викликає неабиякі питання щодо масштабу.

7) Якщо пліт занурився під воду, його намалювати неможливо. Фігури виступатимуть із моря, як лава афродит анадіомен. І якщо плота не видно, то виникають серйозні формальні проблеми: усі стоять, бо якщо лягти, то можна потонути, — полотно перевантажене вертикалями; потрібна якась надзвичайна вигадливість. Краще вже дочекатися того моменту, коли більше людей померло, пліт виступив з води й горизонталь стала повністю доступна.

8) Наближається шлюпка з «Арґуса», люди на плоту простягають руки, насилу залазять у шлюпку, рятівники і врятовані надзвичайно, до болю, відрізняються, сцена сповнена виснаження й радості — дуже емоційно, без сумніву. Жеріко зробив кілька ескізів моменту порятунку. Могла б вийти потужна картина, тільки трохи… прямолінійна.

Цього всього митець не зобразив.

Що ж він у такому разі намалював? Чи пак, що, на перший погляд, намальовано? Уявімо собі, що нічого не знаємо, і погляньмо свіжим оком. Придивімося до «Сцени кораблетрощі», як люди, не знайомі з історією морських походів Франції. Ми бачимо, як змучені люди на плоту махають маленькому кораблику на обрії (не можна не помітити, що те далеке судно не більше за того метелика, якби той був зображений на картині). Перша наша думка: це момент появи судна, яке їх порятує. Це відчуття виникає від невтомної любові до хепі-ендів, а ще від питання, яке виникає в нас на якомусь рівні свідомості: звідки б ми дізналися про тих, хто був на тому плоту, якби їх не врятували?

Що підтримує це припущення? Корабель на обрії, сонце на обрії (хоч його й не видно), яке освітлює сцену жовтим. Напевне, це світанок, гадаємо ми, і корабель приходить із сонцем, яке приносить новий день, надію і рятунок; чорні (дуже чорні) хмари над головою скоро розвіються. А якщо це захід сонця? Ранній ранок і вечір легко сплутати. А якщо сонце сідає і корабель ось-ось зникне з ним, а попереду в загублених у морі людей безнадійна ніч, чорна, як хмари над головою? У сум’ятті ми придивляємося, куди роздувається вітрило — до рятівників чи від них, чи може розвіятися ця зловісна хмара; але це не дуже допомагає — вітер на картині віє і не вперед, і не назад, і справа наліво, а обмеженість рами не дає нам дізнатися більше про те, чи погода сприятлива. До того ж нерішуче спливає ще одна ймовірність: може, сонце сходить, але судно не пливе на порятунок. Так доля недвозначно відрікається: сонце сходить — тільки не для вас.

Не без роздратування свіже око передає справу обізнаному. Звіримо «Сцену кораблетрощі» з оповіддю Савіньї й Корреара. Очевидно, Жеріко зобразив не той момент, який спричинився до порятунку: це сталося по-іншому — бриг раптово наблизився до плота, і всі зраділи. Ні, це інший час, коли «Арґус» виник на обрії на болісно-чекальні