Історія світу в 10 1/2 розділах - Джуліан Патрік Барнс

— Ви весь час це повторюєте. Ну нехай. То, за вашою версією, — я наголосила на цьому слові, — де мене знайшли?

— Приблизно за сотню миль на схід від Дарвіна. Ви плавали по колу.

— По колу, — відказала я. — Як і весь світ.

Спочатку він заявляє, що я переношу свої проблеми на зовнішній світ, а потім — що робила те саме, що світ робить постійно. Якось не справляє враження.

— А чим ви поясните випадіння волосся?

— На жаль, ви його висмикували.

— А те, що шкіра облазила?

— Вам було важко. Пережили сильний стрес. Це не рідкість. Але вам уже кращає.

— А чим ви поясните те, що я чітко пам’ятаю все від новин про війну на півночі до прибуття на острів?

— Ну, в психології це називається фабуляція. Ви придумуєте історію замість тих фактів, яких не знаєте чи не можете прийняти. Зберігаєте кілька правдивих фактів і вигадуєте, відштовхуючись від них. Особливо в ситуаціях подвійного стресу.

— Це як?

— Потужний стрес в особистому житті разом із політичною кризою в зовнішньому світі. У нас завжди більшає пацієнтів, коли на півночі щось негаразд.

— Ви хочете сказати, що в морі плавало колами ще кількадесят божевільних?

— Кілька людей було, може, четверо або п’ятеро. Але більшість пацієнтів, щоправда, до човна не доходять.

Таке враження, наче на нього справила враження моя стійкість.

— А зараз… скільки до вас прибуло… пацієнтів?

— Десятків зо два.

— Ну що ж, я захоплююся вашою фабуляцією, — відказала я, вживши його ж слівце. Це поставило його на місце. — Мені справді здається, що придумано дуже розумно.

Він себе виказав, звичайно. «Берете кілька реальних фактів і вигадуєте, відштовхуючись від них». Саме так він і зробив.

— Мені подобається, що ми рухаємося вперед, Кет.

— Ідіть геть і поправте що-небудь, — сказала я. — До речі, є новини про північних оленів?

— Які новини ви маєте на увазі?

— Хороші! — крикнула я.

— Подивимося, що можна зробити.

Після цього страшного сну вона стомилася. Почувалася стомлено, але переможно. Вона відкинула найгіршу спокусу. Тепер вона буде в безпеці. Звичайно, він припустився багатьох грубих помилок. «Мені подобається, що ми рухаємося вперед», — краще б він такого не казав. Нікому не подобається, коли розум поводиться з ним поблажливо. Виказали його слова про худих котів. Найпомітнішою річчю в цьому плаванні було те, що коти поправлялися, що їм подобалася риба, яку вона ловила.

Вона прийняла рішення більше не говорити з тими чоловіками. Вона не могла зробити так, щоб ті не приходили, — і не сумнівалася, що ті ходитимуть до неї ще багато ночей, — але вона з ними не розмовлятиме. Вона тепер уміє заплющувати очі вві сні, далі навчиться заткнути вуха й мовчати. Вона не піддасться спокусі. Не піддасться.

Якщо вона помре, значить, помре. Певне, вони потрапили в дуже погані вітри, а наскільки погані — то виявиться залежно від того, одужає вона чи помре. За котів вона хвилювалась, але вважала, що про себе подбати вони будуть здатні. Вони повернуться в природу. Уже повернулися. Коли їжа в човні скінчилася, вони почали полювати. Чи радше Пол почав — Лінда була така товста, що не могла. Пол приносив якихось дрібних істот на зразок полівок і мишей. Коли Кет це бачила, її очі наповнювалися слізьми.

Її розум боявся загинути, ось у чому річ — нарешті зрозуміла вона. Коли зі шкірою стало погано й почало випадати волосся, то розум став шукати альтернативного пояснення. Вона тепер знає, як це називається — фабуляція. Звідки в неї таке слівце? Напевне, десь у журналі прочитала. Фабуляція. Берете кілька реальних фактів і вигадуєте, відштовхуючись від них.

Вона пригадала нічну розмову. Чоловік уві сні сказав: «Ви заперечуєте багато речей у своєму житті, чи не так?» А вона сказала «Ні». Якщо подумати, кумедно — але й серйозно. Не можна себе обманювати. Цим займався і Ґреґ, і більшість людей. Треба дивитися на речі як вони є, на фабуляцію вже покладатися не можна. Тільки так є шанс вижити.

Наступного дня на малому, порослому чагарями острівці в Торресовій протоці Кет Ферріс прокинулася й побачила, що Лінда окотилася. П’ять черепахових кошенят тулилися докупи, безпорадні й сліпі, але цілком здорові і без вад. Її серце сповнилося любов’ю. Кішка не давала їй торкатися кошенят, звичайно, але це було нормально. Вона відчула таке щастя! Таку надію!

5. Кораблетроща

І

Усе почалося зі знамення.

Вони обігнули мис Фіністерре і рухалися на південь під свіжим попутним вітром, коли фрегат оточила зграя морських свиней. Ті, хто був на палубі, з’юрмилися на кормі й коло поруччя, милуючись тим, як ці тварини можуть весело оточити корабель, що вже бадьоро йде на швидкості дев’ять-десять вузлів. У той час, коли матроси дивилися на забави морських свиней, почувся крик: юнга випав з ілюмінатора по лівому борту. Дали сигнальний постріл, спустили на воду рятувальний пліт, згорнули вітрила. Але ці маневри виконати було важко, і коли на воду спустили шестивесельну барку, усе виявилося марним. Не вдалося знайти навіть пліт, не кажучи вже про хлопчика. Йому було лише п’ятнадцять, і знайомі в один голос стверджували, що він гарний плавець, тож робили висновок, що до плота він дістався. Коли так, то незабаром він, без сумніву, загинув у жорстоких муках.

Експедиція до Сенеґалу складалася з чотирьох суден: фрегата, корвета, флейта і брига. Вітрила було піднято біля острова Іль-д’Екс 17 червня 1816 року; на борту суден було 365 людей. Тепер вони просувалися на південь без одного члена екіпажу. Зупинилися поповнити запаси біля Тенерифе, взявши на борт цінних вин, апельсинів, лимонів, плодів баньяна і всілякої городини. Тут вони зауважили розпусність місцевих жителів: жінки Санта-Круса, стоячи біля дверей своїх домівок, закликали до себе французів, переконані, що їхніх чоловіків від ревнощів зцілять ченці інквізиції, котрі засуджують подружню манію як засліплення від сатани. Схильні до аналізу пасажири пов’язали таку поведінку з південним сонцем, яке ослаблює і природні, й моральні зв’язки.

Від Тенерифе взяли курс зюйд-зюйд-вест. Бадьорі вітри й навігаційна невправність спричинили розсіяння флотилії. Уже самотою фрегат перетнув тропік, обійшов мис Барбас. Він рухався понад берегом, подекуди наближаючись до нього на половину гарматного пострілу. Море тут було скелясте; у час відпливу бригантини не могли часто плавати в цих водах. Обійшли Капо-Бланко, чи принаймні так вважали, а тоді опинилися на мілкому; щопівгодини доводилось опускати лот. На світанку месьє Моде, який стояв на вахті, роззирнувся, вилізши на верх курника, і зробив