Історія світу в 10 1/2 розділах - Джуліан Патрік Барнс

Він знову насупився. Я сказала:

— Не треба поводитися так передбачувано.

Йому не сподобалось, і він пішов геть.

Я прокинулась, усміхаючись до себе. Думала про Ґреґа, про котів, про вагітність, от і приснилося про секс. Інколи голова може працювати зовсім прямолінійно, правда? Чому вона думає, що з цього щось буде?

Причепився віршик, весь час у голові крутиться, хоч куди нас несе:

У тисяча чотириста дев’яносто другий рік

Приплив Колумб в Америку, на світу другий бік.

І от що? Вони завжди все спрощують. Ім’я, дата, досягнення. Терпіти не можу дат. Дати — це агресивні всезнайки.

Вона ніколи не сумнівалася, що рано чи пізно допливе до якого-небудь острова. Вона спала, коли вітер приніс її туди. Їй тільки й треба було розвернути човен, аби він проплив між двох скель, і витягти судно на прибережну гальку. Не було тут отого ідеального білого пісочку, готового показати слід туриста, ні коралового хвилеріза, навіть пальма не махала їй листям. Від цього вона відчула радість і полегшення. Краще камінь, ніж пісок, чагарі — ніж буйно-зелені джунглі, купа пилу — ніж родюча земля. Надмір краси й зелені, напевне, змусив би її забути про решту планети. Пол вистрибнув на берег, Лінда почекала, доки її перенесуть. Так, подумала вона — прийшов час, і ми знайшли землю. Вона вирішила спочатку ночувати в човні. З ідеї, слід було першим ділом по прибутті нарубати дерев і збудувати хату, але це було б дурницею. Острів міг виявитися негодящим.

Вона подумала, що з висадкою на острів страхіття закінчаться.

Було дуже спекотно. Можна подумати, тут батареї ввімкнули, сказала вона собі. Вітру не було, погода не змінювалася. Вона спостерігала за Полом і Ліндою. Вони стали її втіхою.

Гадала, чи снилися їй страхіття через сон у човні, через те, що вона перебуває в замкненому просторі всю ніч після свободи пересування протягом усього дня. Гадала, що розум опирається, проситься на волю. Тож зробила невеликий курінь вище від лінії прибою і почала ночувати там.

Це не допомогло.

Зі шкірою робилося щось жахливе.

Сни ставали ще гіршими. Вона розважила, що це нормально, якщо ще можна вживати таке слово. Принаймні з огляду на її стан, цього варто було очікувати. Вона отруєна. Наскільки страшна та отрута, вона не знала. У снах чоловіки були дуже ввічливі, навіть люб’язні. Саме тому вона розуміла, що довіряти їм не можна: вони — спокусники. Її розум видає власні аргументи на заперечення дійсності, на заперечення себе і того, що знає. Певне, за цим усім стоїть якась хімія, якісь антитіла чи що. Розум у стані шоку через те, що діється, виробляє власні відмовки, заперечення того, що сталося. Чогось такого і слід було чекати.

Ось наприклад. У снах я дуже прониклива і хитра. Коли вони приходять, я не виказую здивування. Поводжуся так, ніби вони і мають там бути. Я виводжу їх на чисту воду. Минулої ночі в нас була отака бесіда. Робіть свої висновки.

— Чому на мені білі рукавички? — спитала я.

— Ви думаєте, це вони?

— А що ж це, по-вашому?

— Ми мали поставити вам крапельницю.

— І тому в мене білі рукавички? Ми ж не в опері.

— Це не рукавички. Це бинти.

— Але ж крапельницю ставлять не туди.

— Так. Пов’язки нам були потрібні, щоб крапельниця лишалася на своєму місці.

— Але я не можу поворухнути пальцями.

— Це нормально.

— Нормально? — спитала я. — Що сьогодні вважається нормальним?

На це в нього відповіді не було, то я продовжила:

— У котрій руці крапельниця?

— У лівій. Можете самі подивитися.

— А чому тоді пов’язка і на правій руці?

Тут він надовго замислився. Урешті відповів:

— Бо ви намагалися витягти крапельницю вільною рукою.

— Навіщо мені таке робити?

— Мабуть, це тільки ви нам можете сказати.

Я похитала головою. Він відчув поразку і пішов.

Але ж я в кишеню за словом не лізла, правда?

Наступної ночі я знову прийняла бій. Очевидно, моєму розуму здалося, що з тим спокусником я розібралася занадто легко, то він створив нового, який щоразу називав мене на ім’я.

— Як ви сьогодні почуваєтеся, Кет?

— А ви наче раніше казали «ми». Ну, якщо ви справді той, за кого себе видаєте.

— Чому б мені казати «ми», Кет? Я знаю, як почуваюся. Я питав про вас.

— Ми, — саркастично відказала я, — ми тут, у зоопарку, непогано почуваємося, дуже дякуємо.

— Що означає «у зоопарку»?

— Ґрати, дурнику, — насправді я не вважала, що це зоопарк, просто мені хотілося почути від нього, як він це назве. Непросто боротися з власною уявою.

— Ґрати? А, це просто частина вашого ліжка.

— Ліжка? Перепрошую, то я часом не немовля, що лежу в такому ліжечку?

— Це особливе ліжко. Дивіться.

Він клацнув засувкою, і всі ґрати опустилися. Потім він знову їх підняв.

— Ну, бачу, ви мене замикаєте, а для чого, який сенс?

— Ні, ні, Кет. Ми просто не хочемо, щоб ви уві сні впали з ліжка. Наприклад, якщо вам насниться щось страшне.

Яка тонка тактика. «Якщо вам насниться щось страшне…» Але мене так просто не надуриш. Здається, я знаю, що виробляє мій розум. Я в такому собі уявному зоопарку, бо лише в зоопарку бачила північних оленів. Живих, маю на увазі. Так що вони в мене асоціюються з ґратами. Мій розум знає, що все почалося з оленів — тому він і придумав такий обман. Дуже правдоподібно.

— Мені нічого страшного не сниться, — твердо сказала я, наче переді мною був якийсь шпиг. Я подумала, що не завадить сказати йому, що він не існує.

— Ну, на випадок, якщо ви почнете ходити вві сні чи що.

— А я ходила вві сні?

— Ми не можемо встежити за всіма, Кет. Тут ще багато людей у тому самому човні, що й ви.

— Я зрозуміла! — вигукнула я. — Зрозуміла!

Я відчула, що перемогла. Цей був хитрий, але прохопився-таки! «У тому самому човні»! Звичайно, він мав на увазі інші човни, але він — чи радше мій розум — усе ж виказав себе!

Тієї ночі я спала добре.

У неї з’явилася жахлива думка. А якщо кошенята будуть ненормальні? Раптом Лінда народить якихось виродків, потвор? Чи може таке скоро статися? Які вітри принесли їх сюди, чим отруєні?

Вона, здається, подовгу спала. Спека не спадала. Вона весь час почувалась обпеченою, і вода зі струмка не допомагала. Може, з