Історія світу в 10 1/2 розділах - Джуліан Патрік Барнс
За лихим збігом обставин, вони налетіли на банку в час припливу; море ставало бурхливішим, усі спроби врятувати судно виявилися марними. Фрегат, без сумніву, було втрачено. Оскільки в наявних шлюпках уся команда не вміщувалася, то було вирішено збудувати пліт і посадити на нього тих, кому бракувало місця. Пліт збиралися відбуксирувати до берега, так щоб усі були врятовані. План був чудовий, але, як потім підтвердять двоє учасників подій, будувався він на піску, який розмели вітри егоїзму.
Пліт збудували, і збудували добре, місця на шлюпках поділили, провізію заготували. На світанку, коли в трюмі вода стояла на два метри сімдесят сантиметрів, а насоси почали виходити з ладу, було дано команду покинути корабель. Однак добрий план був зруйнований безладом. На призначені місця зважати не стали, з провізією поводилися необережно — чи то забули, чи то впустили в воду. На плоту мало бути сто п’ятдесят людей: сто двадцять солдатів, зокрема офіцерів, двадцять дев’ять матросів і пасажирів чоловічої статі, одна жінка. Але не встигли п’ятдесят людей зійти на цю конструкцію — довжина якої була двадцять метрів, а ширина сім, — як та занурилась у воду щонайменше на сімдесят сантиметрів. Було скинуто бочки з борошном, після чого пліт піднявся; решта людей зійшли на нього — і він знову занурився. Коли на тій конструкції опинилися всі пасажири, то пліт перебував на глибині одного метра під поверхнею, а пасажири стояли так тісно, що не могли ступити й кроку; в передній і задній частинах плота всі стояли по пояс у воді. Хвилі жбурляли на них викинуті за борт бочки з борошном; пасажирам кинули мішок галет, які одразу у воді розмокли.
Задум полягав у тому, що командування плотом візьме на себе один морський офіцер; але той відмовився займати своє місце на плоту. О сьомій ранку було подано сигнал про відплиття, і маленька флотилія відпливла від фрегата. Сімнадцять людей відмовилися залишати судно чи сховалися на ньому, вирішивши випробувати долю.
Пліт узяли на буксир чотири шлюпки, які мали йти кільватером, а перед ними — напівбаркас, з якого вимірювали глибину. Коли шлюпки вишикувалися, на плоту закричали: «Vive le roi!»[9] — і підняли на мушкеті невеликий білий прапор. Але саме в цю мить великого піднесення й надії до морських вітрів долучився вітер егоїзму. Один за одним — чи то з особистих інтересів, чи то через невмілість, невдачу або гадану необхідність — усі буксирні троси були покинуті.
Пліт не встиг відпливти й двох льє від фрегата, як його покинули напризволяще. Пасажири на плоту мали вино, трохи бренді, трохи води й малу кількість розмоклих галет. У них не було ні компаса, ні мапи. Без стерна чи весел, без жодних засобів керування плотом, та й тими, хто на ньому перебував — пасажирів весь час кидало одне на одного хвилями. У першу ніч налетів шторм і люто метав суденце на всі боки; крики нещасних пасажирів змішувалися з ревінням хвиль. Дехто прив’язав до дощок мотузки й тримався за них; усіх немилосердно жбурляло вусібіч. На світанні над плотом лунали жалібні крики, неможливі клятви до небес — і всі готувалися до неуникної смерті. Хоч яким ви уявите жах тієї першої ночі, дійсність із тим не зрівняється.
Наступного дня море було спокійне, і в багатьох зажевріла надія. Однак двоє молодих людей і пекар, переконані, що смерті не уникнути, попрощалися з товаришами й добровільно кинулися в море. Саме того дня в пасажирів почалися галюцинації. Комусь марилася земля, іншим — кораблі, що пливуть на підмогу, а коли ці оманливі надії розбивалися, то відчай наростав.
Другої ночі було ще жахливіше. Море розгулялось, пліт, здавалося, кожної миті був готовий перекинутись; офіцери, які тіснилися навколо короткої щогли, командували солдатам на протилежному кінці судна створювати противагу хвилям. Якась компанія, не маючи сумнівів, що всі скоро загинуть, відкрила барило з вином, аби перед смертю забутися; це їм вдавалося, доки у вино не налилася морська вода, зіпсувавши його. Ошаленівши від алкоголю й досади, пияки вирішили покласти одразу кінець усім — і стали рвати канати, якими був зв’язаний пліт. Заколотники зустріли опір: серед хвиль у темряві якийсь час точилася запекла сутичка. Порядок врешті було відновлено, і на злощасному судні запанував спокій. Проте опівночі збунтувалися солдати й напали на офіцерів із ножами та шаблями; ті, хто не мав зброї, з люттю кинулися кусати супротивників. Людей скидали в море — оглушених, зарізаних; полетіли за борт і два барила з вином, і остання вода. Коли негідників угамували, пліт був усіяний трупами.
Під час першого повстання робітник на ім’я Домінік, котрий долучився до заколотників, був скинутий у море. Почувши жалібний крик зрадника, інженер, який керував робітниками, кинувся у воду й витяг того за волосся. У Домініка на голові була рубана рана. У темряві його перев’язали, мерзотник повернувся до життя — і одразу ж знову долучився до заколоту. За другим разом милосердя до нього не мали: він загинув тієї ж ночі.
Нещасні, які залишилися в живих, були охоплені безумством. Хтось кинувся в море, хтось впав у заціпеніння, хтось кидався на своїх товаришів із шаблею, вимагаючи, щоб йому дали «куряче крильце». Мужній інженер, який врятував Домініка, марив, буцімто мандрує рівнинами Італії, а один з офіцерів казав йому: «Я пам’ятаю, що нас кинули напризволяще, але нічого не боюся: я написав губернатору, і за кілька годин нас врятують». Інженер, який у своєму маренні зберігав спокій, відказав: «Чи є у вас голуб, щоб спішно доправити цього листа?»
На шістдесятьох людей, які лишалися на плоту, зосталось одне барильце вина. Із застібок солдатської форми зробили гачки для риболовлі, один багнет загнули так, щоб можна було спіймати акулу. Коли акула припливла і схопилася за той багнет, вона одним потужним рухом щелепи вирівняла його й попливла геть.
Аби продовжити життя нещасних, у хід ішли крайні засоби. Деякі з тих, хто пережив ніч заколотів, падали на мертві тіла, відрізали від них шматки й одразу пожирали. Більшість офіцерів від м’яса відмовилися, хоча один пропонував його
