Досить Катрін - Джон Грін

— Я міг би бути геєм, коли б мав симпатичнішого найкращого друга, — сказав Гассан.

— Я теж, може, був би геєм, якби міг знайти твій пеніс поміж двох жирних яєць.

— Засранець, я можу набрати хоч іще двісті кіло, але мій Громобій все одно діставатиме мені до колін.

Колін усміхнувся:

— Ї й пощастило.

— Шкода, що вона так і не дізнається, як їй пощастило, хіба що ми одружимося.

Тоді Колін повернувся до попередньої теми.

— Ти буваєш такою скотиною по відношенню до мене. Мені було б легше, якби ти не поводився так, наче ненавидиш мене.

— Чувак, ти ж не хочеш, щоб я сів коло тебе і співав, що ти мій найближчий друг, що я тебе люблю, і ти такий геніальний, що я хочу впасти тобі на груди? Бо я не збираюсь цього робити. Бо це хрінь. Але — так, я вважаю, що ти геній. Без жартів. Я чесно так думаю. І я думаю, ти можеш зробити в житті, що захочеш, і це дуже круто.

— Дякую, — сказав Колін.

Вони вийшли з машини і зустрілися перед капотом, і Колін трохи підняв долоні, а Гассан пхнув його грайливо, і вони пішли до магазину.

ЩОК викладав палички в'яленої яловичини, а Ліндсі сиділа на табуретці за касою і читала «Життя зірок», поклавши босі ноги на прилавок.

— Здоров, — привітався ЩОК. — Чув, у тебе сьогодні побачення, великий мен.

— Так, і все завдяки твоїй майстерній їзді. Коли б ти проминув оту вибоїну, вона ніколи б не потрапила в мої обійми.

— Та на здоров’я. Правда ж, вона краля?

— Агов! — відгукнулась Ліндсі, не відриваючи погляду від журналу. — Це я краля!

— Тихо, мала, — сказав ЩОК.

— Отже, Коліне, — звернувся до Коліна ЩОК, — Гасс каже, що з мандрами в тебе не дуже, однак ти повинен поїхати з нами на полювання в наступні вихідні.

— Я вдячний тобі за запрошення, — сказав Колін. І він справді був вдячний. Жоден квортербек, чи корнербек, чи хоч хто хоч якось пов’язаний з футболом, ніколи нікуди його не запрошував. Але він одразу згадав про те, чому він віддав перевагу Катріні № 1 перед Марі Караволлі. У цьому світі, вважав Колін, краще триматися собі подібних. — Але я навіть не знаю, як стріляти.

— О, закладаюсь, ти упораєш суперкабанюру, — сказав ЩОК.

Колін зиркнув на Гассана, який зробив великі очі й ледь помітно кивав. На якусь мить Колін подумав було відмовитися від полювання, але вирішив, що він заборгував це Гассанові. Не бути самозакоханою скотиною, подумав Колін, — це означає, зокрема, робити із друзями навіть такі речі, які ти не хочеш робити. Навіть якщо вони можуть закінчитися смертю дикої свині.

— Гаразд, — погодився Колін, дивлячись не на ЩОКа, а на Гасса.

— От і добре, — сказав ЩОК. — Слухайте, раз уже ви всі тут і можете наглянути за магазином до закриття, я відчалюю. Ми зустрічаємося із хлопцями з фабрики. Йдемо на боулінг.

Ліндсі відклала журнал.

— Я теж люблю боулінг, — сказала вона.

— Сьогодні тільки для хлопчиків, бебі.

Ліндсі удавано набурмосилась, тоді усміхнулась і встала, щоб поцілувати ЩОКа на прощання. Він перехилився через прилавок, чмокнув її в губи і вийшов.

Вони рано зачинили магазин і поїхали додому, хоча Голліс не любила, щоб її переривали до п’ятої тридцяти. Вона лежала на дивані у вітальні й промовляла:

— Нам потрібна тут твоя допомога. Поглянь на ціни. — Побачивши, що вони заходять, сказала: — Я передзвоню, — і натиснула відбій. — Я ж говорила вам, я працюю до пів на шосту й мені не можна заважати.

— Голліс, чому ти продаєш землю Маркусу?

— Це тебе не стосується, і не змінюй тему, будь ласка. Йдіть і не заходьте в дім до сімнадцятої тридцяти. Я плачу вам за роботу, не забувайте. І, Ліндсі Лі Веллс, я знаю, що тебе не було сьогодні в домі містера Джеффрі. Не думай, що я не дізнаюсь про такі речі.

— У мене сьогодні побачення, я не вечерятиму, — втрутився Гассан.

— А я забираю Коліна на вечерю, — сказала Ліндсі. — Цього Коліна, — пояснила вона, тицьнувши Коліна в біцепс. Голліс просяяла; а в погляді Коліна змішалися подив і сум’яття.

— Що ж, тоді я, мабуть, зможу трохи попрацювати ввечері, коли вас не буде, — потішилась Голліс.

Колін провів решту часу до «побачення», працюючи над Теоремою. За півгодини він довів до пуття К-19. Проблема, як виявилось, була не в математиці, а у неправильних сподіваннях: Колін намагався пристосувати Теорему так, щоб графік К-19 мав такий вигляд:

Якщо коротко, він сподівався на возз’єднання. Він виходив з того, що Теорема може зазирати в майбутнє, коли К-19 повернеться до нього. Але вирішив, що Теорема не може враховувати свій власний вплив. Після цього він зміг описати свої стосунки з Катріною № 19 до цього часу тією ж формулою, до якої дійшов раніше, у машині з Ліндсі:[69]

О п’ятій годині він був уже зовсім близько. Колін уклав у формулу вісімнадцять із дев’ятнадцяти «американських гірок» своїх стосунків із Катрінами. Але Катріна № 3 не піддавалась, а не можна ж подавати на Нобелівську премію[70] рівняння, яке описує тільки вісімнадцять із дев’ятнадцяти Катрін. Наступні дві години він обмірковував кожен аспект Катріни № 3 (повне ім’я: Катріна Івенберг) із точністю та ясністю, які робили його мозок таким унікальним. Але так і не здолав Аномалію № 3, як він її назвав. Рівняння, що правильно описувало решту вісімнадцять, для Катріни № 3 давало такий графік:

Графік-смайлик означав, що не Катріна покинула Коліна, а, навпаки, він її, що було абсурдом. Він пам’ятав усе про Катріну № 3 і про всіх інших — він пам’ятав усе про все, — але щось у Катріні № 3 вислизало від нього.

Колін так зосереджено працював над Теоремою, що забув про все навколо, і сіпнувся від несподіванки, коли позаду прозвучав голос Ліндсі: «Час вечеряти, чуваче». Він озирнувся й побачив, що вона просунула голову в двері його кімнати. На дівчині була блакитна бавовняна майка і блакитні вузькі джинси, на ногах — «конверси» і — наче вона знала, що йому це подобається — жодного макіяжу. Вона була симпатичною навіть без усмішки. Колін кинув погляд на свої джинси і жовту футболку «Головаті діти».

— Не варто перевдягатися заради мене, — сказала Ліндсі, усміхаючись. — І нам треба йти.

Вони спустилися вниз саме вчасно,