Вулик - Каміло Хосе Села

— Ви самі од цього виграєте.

Дон Маріо де ла Вега посміхається.

— Отже, домовились. А тепер, щоб початок був добрий, запрошую вас повечеряти разом.

Бакалаврові аж в очах темніє.

— Та ви... та я...

Власник друкарні приходить йому на виручку.

— Звісно, якщо ви не зайняті, я не хотів би бути нав’язливим.

— Ні-ні, не турбуйтеся, ви зовсім не нав’язливий, навпаки. І я зовсім не зайнятий.

Бакалавр, набравшись духу, додає:

— Сьогоднішній вечір у мене вільний, і я до ваших послуг.

Уже в шинку дон Маріо дещо менторським тоном розтлумачує, що він, мовляв, добре ставиться до підлеглих, що йому подобається, коли його підлеглі задоволені, коли його підлеглі гараздують, коли його підлеглі бачать у ньому рідного батька і коли його підлеглі проймаються любов’ю до друкарні.

— Без співробітництва між керівником і підлеглими підприємство не може процвітати. А якщо підприємство процвітає, тоді всім добре — і власникові, і підлеглим. Зачекайте-но хвилиночку, я маю зателефонувати і дати одне розпорядження.

З балаканини свого нового шефа бакалавр чудово затямив, що йому відведено роль підлеглого. А на той раз, якщо він цього не второпав як слід, дон Маріо за вечерею буркоче:

— Для початку ви одержуватимете шістнадцять песет, але про трудову угоду не може бути й мови. Зрозуміло?

— Так, сеньйоре, зрозуміло.

Сеньйор Суарес виходить із таксі навпроти будинку Конгресу й вулицею Прадо простує до кав’ярні, де на нього чекають. Сеньйор Суарес, намагаючись приховати свій піднесений настрій, вирішив не під’їжджати до самісіньких дверей кав’ярні.

— Ох, любий! Я місця собі не знаходжу. Вдома, мабуть, сталося щось жахливе, матуся не озивається.

В кав’ярні голос сеньйора Суареса стає ще більш шалапутним, ніж доти,— точнісінько, як у якоїсь повії з дешевого бару.

— Облиш і не нервуй! Вона, мабуть, заснула.

— Ти гадаєш?

— Безсумнівно. Старі люди люблять поспати.

Його друг — бородань із розв’язними манерами; на ньому зелена краватка, червоні черевики й картаті брюки. Звуть його Хосе Хіменес Фігерас, але — попри показний вигляд, густу бороду та лютий погляд — прізвисько у нього досить дошкульне: Пепіто-Обломок.

Сеньйор Суарес усміхається і, зашарівшись, мовить:

— Який же ти красень, Пепе!

— Мовчи, тварюко, бо почують!

— Ну от, тварюко! Ти, як завжди, ласкавий,— сеньйор Суарес копилить губи. Потім замислюється.— Що могло трапитися з матусею?

— Стули пельку!

Сеньйор Хіменес Фігерас на прізвисько Пепіто-Обломок строїть міну сеньйорові Суаресу на прізвисько Споглядачка.

— Слухай, любий, ми прийшли сюди розважатися чи для того, щоб ти правив мені теревені про свою матусю?

— Ох, Пепе, ти правий, не сердься! Просто я так нервую, що мене аж тіпає!

Дон Леонсіо Маестре зробив два надзвичайно важливі умовиводи. По-перше, цілком очевидно, що сеньйорита Ельвіра — не якась там шльондра, це з обличчя видно. Сеньйорита Ельвіра — дівчина добропорядна, з пристойної сім’ї, вона, вочевидь, посварилася з батьками й пішла з дому — і добре вчинила, чорт забирай! Чимало батьків, бач, вважають, буцімто мають право до самої смерті тримати дітей у шорах! От і сеньйорита Ельвіра, напевне, пішла з дому тому, що вже чимало років найрідніші люди робили її життя нестерпним. Бідолашна дівчина! Та всьому є край! Звісно, чуже життя загадка, та хай там що, а лице було й буде дзеркалом душі.

«Невже комусь могло спасти на думку, нібито Ельвіра — якась шелихвістка? Святий Боже, що за нісенітниця!»

Донові Леонсіо Маестре робиться незручно перед самим собою.

По-друге, дон Леонсіо вирішив, що по вечері слід знову піти до кав’ярні доньї Роси — а раптом донья Ельвіра туди повернеться.

«Хтозна! Такі сумні бідолашні дівчата, які зазнали прикрощів удома, полюбляють ходити до кав’ярень, де грає музика».

Дон Леонсіо Маестре похапцем вечеряє, проводить щіткою по костюму, знову напинає пальто й капелюх і прямує до кав’ярні доньї Роси.

Маурисіо Сеговія іде вечеряти зі своїм братом Ерменехільдо, котрий приїхав до Мадрида, щоб спробувати дістати призначення на посаду секретаря ради безпеки в своєму містечку.

— Ну, як справи?

— Рухаються потроху... І, здається, непогано...

— Маєш якісь новини?

— Так. Сьогодні вдень я зустрічався з доном Хосе Марією, який працює