Повість про Ґендзі. Книга 2 - Мурасакі Сікібу
«Молодою травою
Заріс берег Хітаці
Біля мису Ікаґа[160].
Тож як побачуся я з вами,
Хвилі із затоки Таґо?[161]
Хвилі вздовж ріки у горах Йосіно[162]...» Усе це вона написала скорописними знаками на аркуші зеленуватого паперу незграбним почерком, без відчуття власного стилю. Знаки безладно налізали один на одного, претендуючи на витончений смак. Їхні стовпчики нахилялися вбік, немов готові впасти. З усміхом на устах дівчина довго милувалася листом, а потім, згорнувши його в тонкий сувійчик, прив’язала до квітки гвоздики.
Листа віднесла дівчина-прибиральниця, вельми тямуща і миловида, що недавно прийшла на службу. Увійшовши до кімнати служниць ньоґо Кокіден, дівчинка сказала: «Будь ласка, передайте вашій пані». «О, це дівчинка з Північного флігеля», — впізнали її служниці й узяли листа. А служниця на ім’я Тайфу віднесла його до покоїв пані й, розгорнувши, показала їй. Посміхнувшись, ньоґо відклала листа, а служниця на ім’я Цюнаґон, сидячи поруч, зазирнула в нього. «Лист начебто вельми сучасний», — зауважила вона, рада б дізнатися, що в ньому написано. «Здається, я не зовсім добре прочитала скоропис, — відповіла ньоґо Кокіден, простягаючи їй листа. — У всякому разі, бачу, що початок пісні не в’яжеться з її кінцем. Вона образиться, якщо я не відповім так само вишукано. Напишіть їй швидше, прошу вас».
Молоді жінки нишком посміхалися, не висловлюючи свого здивування. Оскільки дівчинка чекала, то Цюнаґон взялася писати відповідь. «Не знаю, чи зумію я дотриматися поетичного стилю отриманого листа, — сказала вона. — Крім того, отримавши листа, написаного рукою посередниці, пані з Північного флігеля образиться». І вона написала так, ніби відповідь виходила від самої ньоґо. «Хоча Ви живете так близько, та, на жаль, ми ніколи не бачимося...
У затоці Сума, що в морі Суруґа,
Далеко в Хітаці,
Піднімайтеся, хвилі, на берег —
Там, на мисі Хакодзакі,
Жде вас сосна...» —
написала Цюнаґон і прочитала ньоґо.
«О, це просто жахливо! А якщо хтось подумає, що це справді написала я?» — розгублено спитала ньоґо. «Хто почує, той відразу все зрозуміє», — запевнила її Цюнаґон і, згорнувши листа, вручила його дівчинці.
Прочитавши листа, дівчина з Північного флігеля зраділа: «О, яка гарна відповідь! Значить, ньоґо хоче сказати, що чекає на мене». І вона добряче обкурила своє вбрання пахощами, наклала на губи яскраво-червону помаду, ретельно причесалась і причепурилася, завдяки чому стала по-своєму привабливою. Але в розмові під час зустрічі, напевне, втратила почуття міри.
Нічний вогонь
Головні персонажі:
Ґендзі, Великий міністр, 36 років
Міністр Двору, То-но цюдзьо, брат Аої, першої дружини Ґендзі
Омі, дівчина з Північного флігеля, побічна дочка міністра Двору
Тамакадзура, дівчина із Західного флігеля, 22 роки, дочка Юґао і міністра Двору, названа дочка Ґендзі
Укон, служниця Юґао, потім Тамакадзури
Укон-но тайфу, Укон-но дзо-но куродо, прибічник Ґендзі
Юґірі, Цюдзьо, 15 років, син Ґендзі й Аої
Касіваґі, Уцюдзьо, 20—21 рік, син міністра Двору
Бен-но сьосьо, Кобай, син міністра Двору
Останнім часом, як траплялася нагода, у світі тільки й було розмови, що про нову дочку[163] міністра Двору та її химерну поведінку. Почувши про це, Ґендзі пожалів дівчину: «Хай там що, але я не можу збагнути, навіщо міністр з якоїсь дрібної причини так голосно виставив усім на показ особу, яку було б краще залишити там, де вона перебувала досі, й не давати приводу для пліток? Як він, людина надзвичайно розсудлива, міг витягти її з глушини, навіть не з’ясувавши, на що вона здатна, а тепер, розчарувавшись у ній, дозволяє з неї глузувати? В усякому разі все це годилося б робити не так відкрито».
Дізнавшись про те, що відбувається в домі міністра Двору, Тамакадзура, дівчина із Західного флігеля, впевнилася, що їй пощастило. «От добре, що саме Великий міністр узяв мене у садибу на Шостій лінії! — думала вона. — Звичайно, міністр Двору — мій рідний батько, але ж я виросла без нього і зовсім не знаю його вдачі. Тож якби я потрапила до нього, то, може, так само зазнала б нестерпних принижень». Годувальниця Укон також раділа разом з нею. Хоча Ґендзі й не зрікся своїх потаємних любовних помислів, але не давав їм волі, а тому дівчина мало-помалу заспокоїлася, звикнувши до його щораз глибшої прихильності до неї.
Настала осінь. Повіяв прохолодою «осінній перший вітер»[164], і на душі в Ґендзі стало сумно. Неспроможний дати собі з цим ради, він частіше, ніж досі, навідувався в Західний флігель і цілими днями навчав Тамакадзуру грати на кото.
П’ятого чи шостого дня на початку весни[165], коли вечірній місяць, щойно з’явившись, відразу зник за краєм гір, а небо, затягнуте хмарами, і шелест листя місканта в саду навіювали похмурий настрій, Ґендзі, поклавши під голову кото, приліг поруч з дівчиною і до пізньої ночі, зітхаючи, нарікав на їхні, такі неприродні для чоловіка і жінки, стосунки. Коли ж нарешті зібрався йти, уникаючи приводу для підозр, покликав свого прибічника Укон-но тайфу і наказав яскравіше запалити вогні у саду, що вже поволі згасали.
Поблизу чистого, прозорого струмка, під кущами бруслини з пишно розкинутими гілками лежали колоті соснові дрова, а мерехтливе світло від вогню, що горів неподалік будинку, виривало в темряві покоїв чарівну постать Тамакадзури. Коли Ґендзі провів рукою по її блискучому волоссю, його раптом пронизав невимовний трепет. Вона, сором’язлива, нездатна навіть ворухнутися, так сильно його вабила, що він ніяк не міг з нею розлучитися.
«Нехай хто-небудь стежить, щоб вогонь не загас. Влітку, в безмісячні ночі, сад без вогню надто похмурий і моторошний, — сказав він:
— Горить вогонь
І без упину дим його
До неба піднімається.
Так і полум’ю в душі моїй
Кінця не буде...
Моя любов чи довго ще ятритиметься в серці?..[166]»
Здивована такими словами, дівчина відповіла:
«Нехай це полум’я
Погасне й розтане
Безслідно в небі,
Як дим, що піднімається
Над вогнем нічним у саду.
Що подумають служниці?»
«Ну що ж...» — зітхнув Ґендзі, збираючись вже йти, але саме тоді від Східного флігеля долинули звуки поздовжньої флейти разом з флейтою «со». «Мабуть, син, як завжди, у товаристві друзів, розважає душу музикою. Схоже, що грає Уцюдзьо[167] з дому міністра Двору. Його флейту легко впізнати», — сказав Ґендзі й зупинився.
А коли через гінця передав, що його привабило сюди чисте вогняне сяйво, троє юнаків відразу приєдналися до нього.
«Коли я почув «Осіннього вітру мелодію»[168], зіграну на флейті, то вже не міг заспокоїтися», — зізнався Ґендзі й, присунувши кото до себе, заграв, м’яко перебираючи струни. Вслід за ним з неперевершеною майстерністю в тональності «бансікі»[169] на флейті заграв Юґірі. Зніяковілий Касіваґі не
