Обліковець - Марина Троян

– А гарячого поїсти не хочеш? – з виразом святої простоти запитала Міла.

Славко не витримав.

– Слухай! – аж занадто різко як для простого сніданку випалив він. Сам злякавшись власного тону, виправився на більш спокійний і шанобливий. – Якщо тобі подобається готувати – будь ласка! Якщо тобі треба серед ночі мити духовку задля душевного спокою – на здоров’я! Але не треба нічого тут робити через те, що так заведено. Не треба мене обслуговувати! Не треба мене годувати!

Міла поглянула на нього своїми великими сірими очима й тихо промовила:

– Якщо не любиш млинці, то так і скажи.

«Та вона ж з іншої планети! – отетерів Славко. – І як із такою порозумітися?»

– Домовимося так, – запропонував після довгого вдиху й видиху. – Житимемо, як у гуртожитку: кожен сам собі готує, кожен сам за собою прибирає. Харчі та побутову хімію можеш брати без обмежень, тільки повідомляй мені, коли щось скінчиться, щоб я міг вчасно докупити. Генеральне прибирання будемо робити по черзі: одну суботу – я, наступну – ти. Здається, усе врахував. Решту питань вирішимо в процесі.

Славко підвівся й на підтвердження своїх слів помив склянку й витер після себе зі столу.

Він пішов до своєї кімнати, вдягнувся та взяв сумку, а коли знову з’явився на порозі вітальні, Міла сиділа в тій самій позі – здавалося, вона й не поворухнулася. Її здивований погляд засвідчив, що вона вже не чекала його сьогодні побачити.

– Мало не забув. – Славко поклав на стіл кілька купюр. – Це тобі на дрібні витрати. Через тиждень матимеш іще. Щотижня…

Перед виходом із квартири він на мить затримав погляд на Мілиних черевиках, що сиротливо притулилися на килимку біля порога і, здавалося, не мали ні форми, ні статі.

«Сподіваюся, вона витратить гроші на нове взуття», – подумав він, не маючи сумніву, що, отримавши гроші, дівчина зробить те, що притаманне жіночій статі – вбереться.

Хлопець придумав собі спосіб, за допомогою якого зможе виглядати перед власною совістю скоріше благодійником, аніж нікчемою. Він вирішив платити Мілі «зарплату» за її послуги фіктивної дружини.

Ніколи при обговорені деталей угоди ні із самою Мілою, ні з Ростиком, який і підштовхнув Славка до цієї афери та виконував роль посередника, про гроші не йшлося. Славко знав, що Міла погодилася на цей крок не через гроші, а через якісь особисті мотиви. Тим більше його спонсорство мало стати приємним бонусом для цієї замкненої в собі та в чотирьох стінах дівчини. Він мав відчувати, що не лише бере, а й щось віддає. Щоб, коли настане момент, розійтися квитами.

Славко днями десь пропадав. А в ті нечисленні хвилини рано-вранці чи пізно ввечері, коли був удома, перекушував, чим прийдеться: молоком, яйцями, фруктами чи бутербродами. Не дивлячись на те, що в холодильнику чи духовці Міла завжди залишала вечерю, він нічого приготованого нею ніколи не торкався, а на кухню заходив тільки тоді, коли її там не було. Через день Міла викидала не з’їдені рештки своїх творінь, але щодня творила знову й залишала Славку щось смачненьке.

Насправді Мілі було байдуже, як Славко до неї ставитиметься. Єдине, на що вона сподівалася, – це на його нейтральний настрій, відсутність невдоволення або ж, навпаки, запопадливої уваги. Його можливої агресії дівчина просто боялася. Його ввічливість була для неї більш обтяжлива, ніж ігнорування. Насправді вона надто не переймалася Славком, бо жила іншим – очікуванням Ростика чи бодай дзвінка від нього.

Першого дня це був піднесений неспокій, бо вона була певна, що Ростик має її провідати на новому місці. Другого дня надійшло схвильоване очікування: була субота, і шанси того, що хоч у вихідний у Ростика з’явиться вільний час, збільшувалися. Та коли минули і субота, і неділя, залишилося тільки тужливе сподівання.

Міла вдень не могла знайти собі місця, раз по раз видивляючись у вікно й прислухаючись до вхідних дверей, і довго не могла заснути вночі, придумуючи причини Ростикової відсутності. Кілька разів спитала в Славка, чи не бачив він Ростика, на що хлопець, пильно дивлячись на Мілу, відповідав заперечно, а потім додавав, що той, вочевидь, надто зайнятий батьківськими дорученнями.

Через тиждень Міла не витримала й сама Ростику подзвонила, та не почула нічого, крім холодних довгих гудків. Її надія змогла зачепитися навіть за ті гудки: тепер він побачить на своєму мобільному, що вона хоче з ним поговорити, і передзвонить, коли звільниться. Та минуло більше доби, а він не передзвонив.

Міла хоч і хвилювалася, що може завадити своїми дзвінками роботі та розгнівати Ростика, але знову набрала його номер. І знову слухала довгі гудки замість жаданого голосу. Після третьої спроби вона не втримала сліз. Вони котилися по кам’яному, позбавленому будь-якого виразу обличчю, яке вдаваною непорушністю дурило власне відображення на ідеально відполірованій плиті.

Через півгодини, насухо витерши і обличчя, і плиту, Міла заходилася, як і завжди, готувати вечерю, яку, як і завжди, ніхто не їстиме.

Більше місяця минуло, а біля порога ще стояли бридкі Мілині черевики, хоча за ті гроші, що Славко їй залишав щотижня, можна було повністю оновити гардероб. Та ні на дівчині, ні біля неї не було помічено жодної нової речі. Спочатку хлопець подумав, що Міла на щось збирає, а згодом зауважив: холодильник і кухонні шафки постійно набиті харчами, а мийні засоби та побутова хімія не закінчуються. Стало зрозуміло, що ті гроші, які Славко їй виділяв на особисті потреби, Міла витрачала виключно на обслуговування будинку.

Єдиною обновою, яку можна вважати Мілиною, була схема вишивки з набором кольорових ниток та шматком білої тканини, де з кожним днем усе більше вимальовувалося зображення собаки під дощем. Славко час від часу натрапляв на неї у вітальні біля дивана й зі швидкості проступання того бідолашного собаки на полотні робив висновки про сіре й монотонне існування своєї співмешканки. Навряд чи вона бачила щось іще, крім інтер’єру цієї квартири, прилавків магазинів, де справно скуповувалася, та того мокрого пса. При цьому Міла завжди була сумно-спокійна й ніколи не показувала й натяку на невдоволення.

Лише кілька разів Славко помічав, як у її великих сірих очах наче трохи відхиляється завіса й звідти визирає життя. Це було тоді, коли вона питала про Ростика. Але, крім тих кількох коротких ненав’язливих питань, вона більше ні про що не питала, не просила й не говорила.

Славко й не звертав на це уваги, бо мав власні клопоти. Аж поки