Обліковець - Марина Троян

нього таємно чи явно мріє ступити кожна незаміжня дівиця, Міла з гіркотою подумала, що не так це весело – виходити заміж. Та чомусь озирнулася й кинула прощальний погляд на величну будівлю, у якій залишила свою чисту юність, розуміючи, що ноги її більше тут не буде.

Лейла ходила з кутка в куток перед Мілою, яка спокійно сиділа на стільці.

– Оце так ти втнула! Навіть у мене на таке духу б забракло! – вигукувала вона, ледь встигаючи глянути на таку недоречно врівноважену подругу.

Лейла нічого не розуміла. Міла нічого не пояснювала.

Лейла тільки бачила, що Міла одружилася з хлопцем, якого знає менше місяця. Вона дивувалася, як подруга не казиться від божевільної пристрасті або не заламує рук від розуміння своєї помилки – бо тільки такі два джерела могло мати її рішення. Лейла вважала, що обидва варіанти – не найкраща причина для заміжжя. Але була переконана, що все це дуже неправильно: не може бути Міла такою спокійною!

Вона хотіла облити Мілу, це цнотливе курчатко, яке ще не встигло й зі шкаралупи вибратися, відром крижаної води й закричати їй просто у вуха: «Отямся! Подивися, що ти наробила, і попроси допомоги, щоб тебе рятували!» Але вона не могла, бо сама була таким самим курчам. Лейла тільки зауважила надтріснутим голосом, у якому пробивалося співчуття:

– Щось ти не стрибаєш від радощів, як годиться нареченій!

– Ні, я радію, – спокійно відповіла Міла.

– І щось не дуже світишся щастям у передчутті солодкого спільного життя! – продовжувала Лейла.

– Ні, я щаслива, – була така ж спокійна відповідь.

Натужно зітхнувши, Лейла вирішила відступити.

– Як хочеш. Врешті, зараз уже пізно тебе відмовляти, і страхати теж ні до чого. Коли вскочила до цього поїзда, то доведеться їхати – пізно згадувати про страх швидкості чи клаустрофобію.

Міла підійшла і вдячно обійняла її. За що вона дякувала: чи за ці Лейлині переживання, чи за те, що вона їх не викинула на голову й без того обтяженої подруги?

– Годі вже про мене! – попросила вона. – Зі мною все гаразд і буде гаразд. Розкажи краще, як просувається твоя підготовка? Встигнеш усе вивчити?

Лейла знову зітхнула й знехотя відповіла:

– У своїх знаннях я впевнена, як ніколи. Я не впевнена у своїй пиці.

– А що не так із твоїм обличчям? – не збагнула відразу Міла.

– Та начебто все так, крім того, що воно циганське! – розкрила Лейла безрадісну правду. – Хоча насправді й не циганське, але всі так вважають і поводяться відповідно.

Міла уважно обдивилася лице навпроти себе.

– Дійсно, – погодилася вона, – твоє волосся чорне, як смола, обличчя смагляве, а його риси дуже виразні, може, навіть різкуваті. Але в тебе на лобі не написано, що ти циганка! Мабуть, люди так тебе сприймають через недоглянутість. Якби трохи підрізати волосся й гарно його причесати, підправити брови, мазнути блиску на губи, щоб видавалися не такими зверхніми та суворими, – тоді, я певна, люди зовсім по-іншому на тебе дивилися б!

Лейла зиркнула на себе в дзеркало. На неї звідти позирала дівчина доладна й струнка, не позбавлена природної краси. Але зібране ззаду абияк волосся було брудне й сплутане, чорні очі дивилися вовком з-під густих брів, що розрослися, ніким не займані, як собі хотіли, а посохлі та міцно стиснуті губи надавали всьому якогось закам’янілого вигляду. Дівчина різко відвернулася.

– Ага, а ще повиправляти мені ноги-руки, щоб були більш граційними, прополоскати голову, щоб була поступливіша, та вдягти мене в золото й оксамит, щоб замилити іншим очі та відвести підозри від головного! – гірко посміхнулася вона.

Міла засміялася.

– От якби тебе вдягти в золото й оксамит, тоді вийшла б стопроцентна циганка! Хоча вдягтися краще тобі б точно не завадило…

Погомонівши ще трохи про те, про се, подруги розпрощалися до майбутньої зустрічі, яка – вони обидві це розуміли – їм світила нескоро.

На відміну від Лейли, Надька не виписувала розпачливі кола по кімнаті, не хвилювалася щодо відсутності в Міли розуму чи браку психічного здоров’я, не сипала ні вигуками, ні запитаннями. Новину про несподіване доччине заміжжя сприйняла хоч і здивовано, але з ентузіазмом. Спершу вона просто мовчки дивилася на Мілу, прикидаючи, чи могла та її надурити. Потім, вирішивши для себе, що, мабуть, таки не могла, мати постановила дізнатися тільки дві речі: чи її новоспечений зять гарно заробляє й де молодята будуть жити. Почувши від Міли, що наречений має непогані гроші, ще й квартиру, де вони й житимуть, Надька коротко привітала дочку урочистим материнським поцілунком, попросила, щоб та у своєму щасті не забувала про рідню, і побігла на побачення з дядею Борею, на яке вже запізнювалася.

Виправдання, які Міла готувала для матері, аби довести, що її вибір – найкращий шлях до щастя, так і застрягло в дівчини десь між мозком і язиком. Вона сиділа в порожній кухні більш розчавлена, ніж якби мати трясла її, як стиглу сливу, і причитала, що так приймати доленосні рішення не годиться. Зрозумівши, що ще трохи – і можна вдавитися тими неозвученими словами, Міла пішла до своєї кімнати й почала пакувати речі.

У неї було кілька днів до від’їзду, та вона шкодувала, що не кілька годин. Це відчуття зависання у вакуумі було нестерпним.

15

Я припхався до Лейли на подвір’я і всівся на знайомому стовпі, де полюбляла сидіти Третя. Чорти б її вхопили, ту жіночу натуру, але навіть на нашому рівні вона дається взнаки. Хоч мені зараз по цимбалах, як та Третя виглядає.

Ну і вправно в неї виходить однією фразою змішувати мене з придорожньою пилюкою й псувати настрій! Із Сороєм було якось легше. Незважаючи на всі його недомовки, він видавався не таким… закрученим. Але не буду надто випинатися, бо, попри все сказане, її присутність у моєму просторі мені подобалася.

Це не так легко пояснити, але якщо порівняти мій простір із морем (яке мене чомусь досі і хвилює, і заспокоює одночасно), то присутність Сороя буде схожа на валун біля берега: не сказав би, що він заважає (бо що він може зробити проти тебе?), але й задоволення від нього ніякого, бо ні розбити, ні посунути його несила, хіба тільки за кілька десятків років биття об нього можна стесати гострі краї. З ним просто мусиш рахуватися, бо він є там, де він є, і по-іншому не буде. З Третьою трохи складніше. Вона як риба у твоїх хвилях: ти ніколи не знаєш, де вихлюпне цього разу. Вона може бісити тебе