Над річкою П'єдрою, там я сиділа та й плакала (2020) - Пауло Коельо

Одного дня, коли вона занепала духом, перед будинком, де Тереса мала притулок, з’явилася якась жінка у лахмітті. Їй будь-що треба було поговорити з матір’ю Тересою. Господар будинку хотів подати їй милостиню, та жінка відмовилась, мовляв, піде звідти, лише поговоривши з матінкою.

Три дні чекала вона під хатою, не ївши, не пивши. Зглянувшись над нею, монахиня запросила її увійти.

«Е, ні, — заперечив господар. — Вона ж божевільна».

«Якби я до всіх прислухалася, то насамкінець мала б визнати, що це саме я божевільна, — відповіла мати Тереса. — Можливо, в цієї жінки той самий вид божевілля, що й у мене: божевілля Христа на хресті».

— Свята Тереса розмовляла з Христом, — сказала я.

— Так, розмовляла, — відповів він. — Але повернімося до нашої історії. Мати Тереса прийняла ту жінку. Гостя сказала, що звати її Марія де Хесус Єпес, і вона приїхала з Ґранади. Була послушницею у кармеліток, коли їй явилася Пречиста, просячи про заснування монастиря, що жив би за первісними правилами ордену.

«Те саме, що й зі святою Тересою», — подумала я.

— Після видіння, того самого дня, Марія де Хесус покинула свій монастир і босоніж попрямувала до Рима. Проща її тривала два роки, й увесь цей час вона спала під відкритим небом, терпіла холод і спеку, жила з милостинь та доброти людської. Чудом дісталася вона до Рима. Та ще більшим чудом було те, що її прийняв Папа Пій IV.

— Бо Папа, як і Тереса та багато інших людей, думав про те саме, — зробила висновок я.

Як Бернадета на знала про рішення Ватикану, як мавпи з інших островів не могли знати про здійснюване дослідження, так і Марія де Хесус та Тереса не знали, про що вони думали одночасно.

Світ починав набувати осмислених обрисів.

епер ми йшли через ліс. Перші сонячні промені осявали найвищі гілки, сухі й укриті снігом. Туман мав уже скоро геть розвіятись.

— Я знаю, куди ви прямуєте, панотче.

— Та отож. Світ переживає мить, коли багато людей одержують водночас те саме веління. Іди за своєю мрією, перетвори своє життя на шлях, що провадить до Бога. Твори свої чудеса. Зцілюй. Роби пророцтва. Дослухайся до свого ангела-охоронця. Змінюйся. Будь воїном, і нехай тобі щастить у бою. І йди на ризики.

Сонце тепер заливало все довкола. Сніг почав іскритися, й це сліпуче світло просто різало мені очі. Та водночас немовби довершувало проказуване священником.

— І який стосунок усе це має до нього?

— Я розкрив тобі героїчний бік справи. Але ти нічого не знаєш про те, що в душі у таких героїв.

Він урвав мову й довго мовчав.

— Страждання, — заговорив він знову. — У часи змін з’являються мученики. Перш ніж люди зможуть піти за своїми мріями, хтось повинен принести себе в жертву. Вони наражаються на висміювання, переслідування, на знеславлення своїх діянь.

— Церква спалювала відьом, панотче.

— Спалювала. А в Давньому Римі християн кидали на пожирання левам. Хто гинув на вогнищі чи арені — одразу возносився до Слави Господньої; і це було навіть краще. Але тепер воїни Світла протистоять чомусь гіршому, ніж мученицька смерть, адже мучеників ушановували. Нині ж їх помалу-малу підточують осорома й приниження. Так сталося зі святою Тересою, яка страждала решту свого життя. Так було і з Марією де Хесус. Так само і з веселими дітьми з Фатіми: Жасінта й Франсішку померли за кілька місяців[19], а Лусія на все життя усамітнилася в монастирі.

— Але ж із Бернадетою такого не трапилося.

— Такого — ні. Натомість їй довелося зазнати ув’язнення, страждати від приниження та неслави. Він напевно розповідав тобі про це. Розповідав, які слова промовляла Діва, являючись.

— Декілька слів.

— Під час явлень у Лурді, того, що проказала Цариця Небесна, не вистачить і на пів зошитової сторінки; та для Матері Божої було важливо сказати пастушці: «Не обіцяю тобі щастя в цьому світі». Чому ж одна з тих небагатьох фраз була мовлена, аби попередити й утішити Бернадету? Тому що Вона знала про біль, який чекає на дівчинку попереду, коли та прийме свою місію.

Я дивилась на сонце, на сніг та на безлисті дерева.

— Він — революціонер, — вів далі священник, і тон його голосу став сумирним. — Він має силу, він розмовляє з Царицею Небесною. Якщо він зуміє добре сконцентрувати свою енергію, то поведе інших за собою, стане одним з очільників духовного переродження роду людського. Світ переживає тепер надважливі часи. Та якщо він таки обере цей шлях, то зазнає багато страждань. Його одкровення — завчасні. Я достатньо добре знаю людську душу, аби розуміти, що на нього чекає попереду.

Священник обернувся до мене й поклав руки мені за плечі.

— Будь ласка, — сказав він. — Відверни страждання й трагедію, що чигають на нього. Він не витримає цього.

— Я розумію вашу любов до нього, панотче.

Він похитав головою.

— Ні, ти нічого не розумієш. Ти ще надто молода, щоб знати підлості світу. Ти, оце тепер, теж уважаєш себе за революціонерку. Хочеш разом із ним змінити світ, відкрити нові шляхи, зробити так, аби історія вашого кохання перетворилася на щось легендарне, переказуване з покоління до покоління. Ти досі вважаєш, ніби кохання може перемогти.

— А хіба ні?

— Та може. Але в призначену годину. Коли звершаться битви небесні.

— Я кохаю його.